Розділ 28

У моїй долоні лежала цупка жовта стрічка з нерівними краями, просякнута кров’ю і ще чимось темним — по запаху я впізнала дьоготь. Пересічній людині вона могла здатися геть непримітною, але я знала, що це насправді розрізнювальний знак для ув’язнених Обдарованих. Колір стрічки означає тип магії: жовтий — повітря, коричневий — земля, синій — вода, червоний — вогонь, і чорний, відповідно, вказував на відьмаків і відьом. Я теж отримала таку, коли дитиною потрапила до того жахливого концтабору, де з Обдарованих за допомогою кристалів елітіуму витягували їх магію. І знаю, що дьоготь переходить на тканину з ланцюгів, якими за зап’ястя нас приковували до стіни, мовби скажених тварин.
Мої здогадки не можуть бути помилкою, бо я на все життя запам’ятала той міцно затягнутий чорний вузол на моїй лівій руці, що впивався у шкіру не гірше холодного важкого металу.

— Алісіє, ти ж розумієш, що все це видається справжнім божевіллям? О боги, демони існують, і твій фамільяр — один із них, — Ровван, здається, не помітив змін у моєму емоційному стані. Але й сам він зараз перебував у не меншому шоку. — Трясця, це звучить неймовірно, але я тепер принаймні розумію, ким був той хробак.

— Він не був демоном, — відсторонено проказала я, знову затиснувши стрічку в руці. — Принаймні таких, як він, мені ще не доводилося бачити.

— А ти багато їх встигла зустріти? — пролунало насторожене.

— У кілька сотень разів більше, ніж ти, — я знову озирнулась до Варнакса, нерішуча й налякана, проте налаштована діяти негайно. — Варнаксе, мені потрібно, щоб ти вивів мене з Тінесвіту й повернув його високість до замку.

— Стривай, що ти зібралася робити? — Ровван підступив до мене й підхопив за лікоть до того, як моєї руки торкнувся демон.

Варнакс попереджувально вишкірився, але чоловік удав, що не помітив цього. Наші погляди схрестилися.

— Я знаю, де тримали Ланса, — власний голос звучав так безбарвно, що я його не впізнала. Але пояснювати що-небудь далі не мала бажання. Говорити взагалі не хотілося.

Слова вбивають час, а його в мене й так обмаль. Той, хто це зробив із Лансом, не міг не усвідомлювати, що своїм учинком оголошує війну всій магічно обдарованій спільноті. Можливо, кривдник не просто так обрав для цього теракту саме цей час. Припускаю, він знав про те, що в стінах таверни знаходиться його високість. І тут уже виникає інше питання: Роввана хотіли вбити як небажаного свідка кривдники королеви, чи сьогодні його прагнули зробити жертвою обставин задля звинувачення в його смерті Обдарованих? Зважаючи на дискримінаційну кампанію Матіуса Моріса в замку, я не здивуюсь, якщо правильним є другий варіант. Адже підполковник не може не розуміти, що Ровван перебуває не на його боці й становить загрозу тим планам, які мають на меті підірвати репутацію магічного світу.

— Не кажи мені, що ти хочеш піти туди. Саму я тебе не пущу, — чоловічі губи стиснулись у тонку лінію.

— Я буду не сама. Варнакс повернеться, щойно переконається, що ти в безпеці.

— Я не збираюся сидіти в замку, доки небайдужа мені жінка ризикує собою, — беззаперечно заявив Ровван, стиснувши пальці на моєму зап’ястку міцніше. — Я йду з тобою.

Мене пройняло роздратування, бо я теж не хотіла, щоб цей слабкий смертний чоловік так необдумано наражав себе на небезпеку. Я не зможу його захистити, якщо буду зайнята порятунком власної дупи, але й не йти туди не можу. Існує велика ймовірність, що Ланс не єдиний, кого так довго утримували в тих підземеллях. Боюся, історія повторюється. Що як просто зараз сотні інших дітей чи дорослих переживають той самий нестерпний стан всепоглинальної порожнечі, що і я колись. Що як просто зараз хтось так само тихо молиться байдужливим богам про їх ласку й милість чи знемагає від безнадії та болю, висушений до краплі кристалами елітіуму?

Імена зі списку Стоббата можуть бути саме цими приреченими душами. Я не дізнаюся цього напевне, якщо сама не перевірю.

— Ровване, послухай мене цього разу. Не ображайся, але ти лише заважатимеш. Самій мені буде значно спокійніше, тому, благаю, відступись і не змушуй мене чинити з тобою погано, — майже благально проказала я, поклавши свою руку поверх його. — Зрозумій, таких, як Ланс, може бути сотні або навіть тисячі. І по них ніхто не прийде. Якщо ми повідомимо про те, що з’ясували, Департаменту, тамтешні кроти, які всі десять років заминали справи про зникнення, точно не сидітимуть склавши руки. Тих бідолах позбудуться або переведуть в інше місце ще до приїзду групи порятунку. Ми не можемо так ризикувати.

Мій голос на останніх словах зірвався, а очі зрадницьки защипало. Перед очима постала картинка закатованого Ланса, і я, згадавши все те, що самій довелося колись пережити в тих підземних в’язницях, уявила його на моєму місці. Мовби наяву відчула нудотний запах дьогтю, сечі та блювотиння, а ще огидний смак несвіжої їжі та крики болю, змішані з риданнями. Я не могла й не хотіла повертатися до свого найбільшого жаху, але не мала вибору. Бо якщо в підземеллях і справді створили нові концтабори, тоді є ті, хто потребує мого втручання. Хоч я воліла б, щоб усі ці здогадки не виправдалися.

О нечестивий Люцифер, нехай усе це насправді виявиться неправдою!

— Гей, гей, іди-но сюди, — Ровван притягнув мене до себе й попри пручання замкнув у міцних обіймах.

Я зусиллям волі стримувала сльози, змушуючи емоції працювати мені на користь і перетворюючи їх у праведну лють. Незабаром я дам їй вихід і дозволю покарати кожного поганця, що посмів здійняти руку на невинного. Я покараю тих, хто наважився порушити спокій Альбракаму та скривдити невинних. Я стану мечем, який уразить кожне гниле смертне серце та здійсню своє правосуддя, якщо вже істинні служителі закону знехтували своїми честю й обов’язком.