Розділ 27

— Що це за списки? — запитав Ровван, ознайомлювальним поглядом промчавшись по рядах незнайомих імен.

Він пересів на моє сидіння, щойно я повернулася до карети, і взявся мовчки вивчати те, що залишив для мене Дайвін.

— Зниклі безвісти Обдаровані. Тут статистика за останні десять років.

Мені стало зле від того, що майже навпроти кожного імені у графі “Висновок” значилося “Справу закрито за браком доказів”, а терміни розслідування повсюди обмежувалися всього одним днем. Таке взагалі можливо? Управління, яке працювало з цими справами бодай щось розслідувало? Складається враження, наче хтось навмисно закривав очі на величезні цифри зниклих Обдарованих і навіть не намагався їх розшукувати. Чому ніхто раніше не звернув на це увагу? Чортівня якась.

Я передала списки Роввану, а сама розгорнула записку Стоббата, що її він лишив у білому трохи зім’ятому конверті, й побігла очима по наспіх виведених чорнильною ручкою рядках.

“Ти просила дізнатися про твого друга, але я нарив дещо більше й подумав, що тобі теж буде цікаво глянути. Якщо коротко підбити підсумки, то за останні десять років лише у Валборні зникло безвісти більш як тринадцять тисяч Обдарованих. В інших регіонах королівства середня річна цифра коливається в межах тисячі. Отже, загальна сума перевищує сотню тисяч. І, що дивно, тільки тридцять відсотків від усієї кількості знайшли мертвими. Про інших немає жодних даних. Вони наче крізь землю провалились. І документи переважної більшості не світились у найближчих королівствах — я це перевірив…”

— Навіщо тобі вся ця інформація? — пролунало допитливе збоку, але я вирішила не відволікатися зараз на відповідь.

“Мене бентежить такий низький — а точніше відсутній — рівень успішності цих справ. Не певен, чи зникнення тих людей взагалі розслідували: надто вже шаблонно сформована звітна документація. Все виглядає як відверта фальсифікація. Вимагатиму в Бейліса організувати повторне масштабне розслідування, хоч термін давності деяких справ уже сплив. Але це не головне. Ти знаєш, що всі матеріали, передані до архіву, проходять перевірку комплектності й експертизу цінності. Отже, члени комісій мали б зауважити майже повну відсутність даних по всіх цих справах. Однак вони цього з невідомих мені причин не зробили. Я дізнався, що відповідальним за кожну з перевірок був не хто інший, як підполковник Матіус Моріс. Дивно, еге? І це ще не все. Як і обіцяв, я трохи попитав про Адель Ваттлер. Виявляється, ім’я її матері є у списку, що я тобі передав. Матеріали досудового розслідування по ньому зберігаються в теці №58610. Саме Адель була тією, хто понад п’ять років тому заявив про зникнення жінки, і звинуватила вона в цьому свого п’яницю-відчима, який доводиться двоюрідним братом матері нашого любого підполковника Мор…” — рядок обірвався, наче в цей момент Дайвіна відволікли. Але й тієї інформації, що він надав, було більш ніж достатньо для роздумів.

Знову прізвище Матіуса випливає в сумнівному контексті й ізнову в мене погане передчуття, що все це не звичайний збіг обставин. Напевне тепер я знаю одне: цей чоловік управний брехун, якого не можна списувати з рахунків, і він, можливо, якось пов’язаний зі зникненнями Обдарованих. І те, що їх із Адель доєднали до цього розслідування, може бути далеко не звичайною примхою короля.

Я глухо застогнала й заховала обличчя в долонях. Чому більше в цій справі стає запитань, а не відповідей? Поза тим, тепер я можу розраховувати тільки на нас із Ровваном, бо інші два члени нашої команди, ймовірно, перебувають у якійсь змові. І без вагомих доказів позбутися їх я не зможу, а займатися цим зараз відверто не найвдаліший час.

— Що там? — його високість висмикнув із моїх рук лист і взявся його читати, проти чого я не заперечувала.

Йому варто знати, що Матіусу й Адель не можна довіряти, хоча маю сумніви, що якийсь там лист зміг би разюче вплинути на його думку стосовно тих двох. Ось тут уже доведеться обирати: він заодно зі мною чи досі плекає надії на командну роботу. Хоча про яку командну роботу може йти мова, якщо я сама тримаю від решти чимало важливих секретів?

— Моріс іще та темна конячка, — підсумував Ровван за хвилину. — Але це ніяк не впливає на наше розслідування, а щодо іншого… Мій брат розумна людина, він не гратиме під чужу дудку й не робитиме нічого такого, що може зашкодити добробуту нашого королівства.

— А що як Моріс переконає його, що добробуту королівства шкодять такі, як я? — з огляду на все те, що мені сказав Матіус годину тому, саме цим він успішно й займається.

— Я не дозволю цьому статися. Тобі нічого боятися, — серйозно проказав його високість, відклавши всі папери на своє сидіння. — Не думай про проблеми, яких у тебе ще немає, потурбуйся про справді важливе. Сьогодні ми говоримо з твоїми друзями, а завтра — з родиною Алайни. У нас уже є нові зачіпки — на цьому й зосередься.

Легко сказати, складно зробити. Але цей чоловік має рацію: мені треба думати про здійснення свого обов’язку перед Люцифером, а рештою нехай переймаються інші.

— Отже, — протягнув розслабившись Ровван, — розкажи мені щось про себе.

О, це саме те, що я так сильно “люблю”, — говорити про себе. І саме зараз у мене для цього "підхожий" настрій.

— Що саме ти хочеш почути? Невже до цього не читав моєї особової справи?

— Читав, але я хочу дізнатися те, чого там немає. Щось таке, що про тебе знає не кожен.