Розділ 23

Після швидкого душу тіло розм’якло й потроху почало хилити в сон. При тямі мене тримало лише надокучливе відчуття неправильності всього того, що відбувається, і страх проспати небезпеку. Перевдягнувшись у свою скромну, в порівнянні з тутешньою розкішшю, нічну сорочку, я з не властивим мені трепетом опустилась на широке ліжко, застелене найм’якішою шовковою білизною, яку тільки доводилося бачити. Провела обережно рукою по гладкій чорній поверхні ковдри й роззирнулася.

Ця спальня плануванням не сильно відрізнялася від тієї, в якій мені довелося провести свою першу ніч у палаці. Проте кімната Роввана, на відміну від моєї, відчувалася живою та затишною, попри сувору темну гамму кольорів. Здавалося, кожна дрібничка тут знаходиться не безпричинно, я не помітила нічого зайвого: невеличкий письмовий стіл у кутку ліворуч від розкішно широкого ліжка стояв трохи зміщено до стіни — так, що тепер місячне світло щедро заливало охайну поверхню й цілком компенсувало відсутність будь-яких запалених світильників; навпроти, поруч із дверима ванної кімнати, до стіни пригорнулась не така вже й велика шафа з охайно складеними всередині чорними та білими стопками одягу — я помітила це, коли Ровван прочинив її дверцята, щоб дістати звідти змінний одяг; більшу частину підлоги покривав ідеально білий м’який ворсистий килим, що різко контрастував із графітового відтінку стінами й холодною темною паркетною дошкою; а наді мною, на кілька сантиметрів зміщена від центру в бік вхідних дверей, зависла витончена кришталева люстра. На чотирьох каркасних металевих колах різного діаметра, невідомий майстер щільно розмістив однаково вигнуті прозорі пелюстки кришталю, проте неоднакової довжини. Місячне сяйво, потрапивши в їх хитромудру пастку, гарно заломилось і чарівними узорами розсипалось по всій стелі.

— Схоже на маленький шматочок зоряного неба, чи не так? — почула я раптом тихе збоку й опустила повні зачудування очі на свого співрозмовника.

Босий і вдягнений у самі лише домашні штани, він розслаблено завмер у дверях, опершись плечем на одвірок та схрестивши руки на грудях. Мій самовільний погляд оцінливо пройшовся знизу доверху й зачаровано завмер на ледь помітній рожевуватій смужці шраму на животі. Вона різко виділялася на тлі гладкої засмаглої шкіри, де-не-де вкритої дрібними крапельками води, наче чоловік витирався нашвидкуруч. І перш ніж я встигла отямитись та зрозуміти, якої жахливої помилки так дурнувато припустилася, його високість не відмовив собі в задоволенні познущатися з мене.

— І це за твою честь ми двадцять хвилин тому так переймалися? — кутики його вуст зрадницьки затремтіли. — З нас двох саме ти зараз пожираєш мене поглядом.

— Чи не тому ви стоїте переді мною в такому вигляді? — я зусиллям змусила свій голос звучати рівно.

Чорт, у Роввана, безперечно, гаряче тіло. І він не може не знати, яке враження воно здатне справляти.

— По-перше, я не люблю спати вдягненим і зазвичай у своїй кімнаті маю більш… природний вигляд. А по-друге, — він таки не стримав нахабної усмішки й підтвердив мою здогадку: — визнаю, мені захотілося тебе подражнити.

— Моріса ви теж такою честю вшанували, коли разом працювали над виявленням кротів? — поцікавилась ущипливо, змусивши себе не опускати погляд нижче вольового підборіддя.

— Мені, безумовно, лестить те, що ти вважаєш честю споглядання мого голого торса, але, ні, Матіус не є моєю цільовою аудиторією, з чим тобі дуже пощастило.

Моє обличчя запалало від обурення, а Ровван, звеселений цією німою реакцією, зайшовся негучним щирим сміхом. Захотілося чимось у нього жбурнути, але, крім кинджалів, під рукою не знайшлося нічого підхожого, а зброя не найкращий варіант для невинної помсти, зважаючи на те, що цей чоловік мені потрібен живим.

І все ж, що він узагалі собі думає? З якого це дива так зухвало випробовує моє терпіння?

— Ви обіцяли, що моя честь не постраждає.

— Так, обіцяв, і маю намір не порушити цю обіцянку. Але ж ми можемо не порушувати її в безліч різних способів: ці стіни не мають ні вух, ні очей, — чоловік відштовхнувся від одвірка, а я придушила в собі бажання відсунутись далі від краю ліжка й напружено простежила за тим, як він наблизився до мого узніжжя. — Не хвилюйся, я не зроблю нічого такого, на що ти сама не погодишся. Можеш лягати спати або ж скласти мені компанію за келихом вина. Цей вибір за тобою, та якщо хочеш почути мою пораду…

— Не хочу, — запевнила поспіхом.

— …я був би не проти насолодитися розмовою з тобою, — а втім, спокійно закінчив його високість і схопився за дверну ручку. — Є питання, на які я хотів би почути відповіді.

Двері тихо зачинилися за порушником мого спокою, залишивши мене, розпалену вогнем роздратування, наодинці з власними емоціями. Я кілька довгих секунд розгнівано витріщалася на темну дверну поверхню, а тоді залізла під ковдру та спробувала заснути. Втім, от дивина, сонливість як рукою зняло. Щойно заплющила очі, пам’ять знущально вималювала в темряві спокусливі вигини бездоганного чоловічого тіла, і моє дихання мимоволі пришвидшилось.

— А щоб тобі пусто було! — вилаялась після енної невдалої спроби випхати свою свідомість до світу Морфея й рішуче відкинула ковдру.

Якщо навіть власна уява наді мною знущається, тоді в мене насправді немає вибору. Навряд чи келих вина в моїй ситуації набуде статусу зайвого. Кілька крапель для прояснення розуму ще жодного разу біди не наробили.