Розділ 17

Ровван ні про що мене не розпитав. Ні коли писала список необхідних речей, ні коли перевіряла принесену за пів години торбинку з моїм замовленням, ні коли креслила на підлозі крейдою трикветр, зосереджено вимальовуючи рівні лінії. Однак він усе ж не стримав напівжартівливого, коли я попросила його залишити мене наодинці:

— Ти ж не зібралася всіх тут проклясти?

— Я не настільки дурна, щоби скоювати злочин проти короля в його ж замку під наглядом єдиного спадкоємця на трон, який до того ж кілька годин тому врятував мені життя, — проказала, навіть не глянувши на співрозмовника.

Його високість, проте, не квапився виконати моє прохання й покинути мою тимчасову спальню. Він продовжував із науковим інтересом спостерігати за моїми діями, блискучими очима видаючи ті численні питання, що крутились у його голові. Мушу віддати належне його видержці. Ровван міг би скористатися власним становищем і зажадати від мене відповідей, але не зробив цього. Хоча його довіра до мене очевидно досі не стабільна. Як і моя — до нього.

Покінчивши з малюнком та розставивши потрібним чином свічки, звелася на ноги й обтріпала руки. Далі за планом було приготування суміші для очей. Я зробила все так, як сказала Клавдія, і навіть не скривилась, коли кінчиком позиченого в принца кинджала зробила неглибокий надріз на вказівному пальці.

Три краплі крові мовби неохоче зірвались у скляну маленьку баночку. І тоді я знову непрозоро натякнула:

— Вам час згадати про свої справи.

— У мене їх немає, — лінькувато відказав Ровван і нахабно всміхнувся: — Але ти можеш поділитися зі мною своїми. Тоді відпаде потреба випрошувати в тебе дозвіл залишитися.

Я весело пирхнула.

— Хотіла б на це подивитися.

— Справді?

— Ні, — я нарешті зосередила свою увагу на його високості та змучено пояснила: — Ви однаково нічого не побачите, але можете злякати мою прохану гостю. Присягаюся, в мої плани не входить знищення вцілілої частини замку чи вбивство кого-небудь із його жителів. Я лише хочу дізнатися, що за ритуал провели цього ранку в катакомбах, але для цього мені потрібна самотність.

Невинний шматочок правди, який не становить жодного ризику.

Ровван, що не дивно, споважнів.

— І як ти збираєшся це зробити? — він тепер з більшою прискіпливістю оглядав результат моєї геометрично-художньої діяльності.

Так, наче міг щось зрозуміти або ж сподівався, що трикветр сам до нього заговорить.

— Просто розпитаю, кого треба. Якщо цей «хто треба», звісно, відгукнеться на моє запрошення, — я красномовно позирнула на нав’язливого принца.

— Чекатиму за дверима, — проказав він, встав з крісла й посунув на вихід.

Що ж, і на тому дякую.

Я зупинилась по центру магічного знака й умочила палець у попелисто-трав’яну густу суміш. Як наказувала Клавдія, нанесла її собі на повіки та промовила коротке закляття.

Перші кілька секунд нічого не відбувалося, тільки протяг дражнився з вогнями свічок, створюючи рухомі тіні на стінах. Я терпеливо чекала, подумки з надією повторюючи: «будь ласка, прийди, прийди, прийди…».

Аж ось світ довкола неначе завмер. Повітря стало неприродно холодним: разом із видихом з моїх уст зірвалась біла хмаринка пару; вогонь перестав тріпотіти — застиг на кінчиках ґніту, як намальований, а тюль нерухомо повис біля досі прочиненого вікна. Звуки ночі стихли, я навіть ударів власного серця не чула.

Атмосфера зробилася моторошною. Особливо тоді, коли тіні переді мною почали скупчуватись, набуваючи людиноподібної форми. Вони не стали втіленням живої людини, проте стали її тіньовим відображенням, чимось схожим на Варнакса, що мене вкрай насторожило. Тільки очі гості світилися не жовтим, а яскраво-зеленим, як найчистіші смарагди під прямими променями світла.

— Вітаю! — я з повагою схилила голову, не маючи ані найменшої гадки, з чого почати розмову.

— Знання, які ти прагнеш отримати від мене, заборонені, — без жодних преамбул промовив голос, водночас схожий на шепіт і на крик.

Я здригнулася, не наважившись відірвати від землі погляд. Енергія, яку випромінювала Тіньова відьма, була такою могутньою та гнітючою, що я буквально фізично відчувала її немилосердний тиск: скроні занили тупим болем, повіки обважніли, наче після безсонної ночі, з’явилось відчуття нудоти. Це вселяло далеко не примарний страх, бо навіть поруч із Люцифером мені жодного разу не доводилося почуватися аж такою слабкою та мізерною.

— Я лише хочу дізнатися про призначення ритуалу, який описала в листі, — знав би хто, яких зусиль мені коштувало говорити рівним тоном. — Для мене це дуже важливо, і я готова заплатити будь-яку ціну.

Короткий смішок тисячами голок пройшовся по моїй шкірі.

— Будь-яку? Скажи, дитино, — оманливо доброзичливий тон. Так говорять зі шкідливими дітьми, які накоїли дурниць, — що ти можеш мені запропонувати, коли найцінніше, що мала, вже продала?

Заждіть-но, вона ж не може… Забувши про страх, я звела здивований погляд на тіньову примару.

— Звідки ти знаєш? — вирвалось, перш ніж я встигла прикусити язика.