Розділ 15

Я радше здогадалася, ніж помітила, що чоловіки зазирнули до кімнати, в якій я внаслідок нишпорення опинилася.

— Нікого, — констатували з полегшенням за мить. — Пішли звідси.

— Піжди, — відмахнувся Лукас і переступив поріг кімнати: в полі мого зору опинилися його ноги.

— Ей, ти чого туди носа сунеш? Знаєш же, Доркас за таке буде лаяти, — озвався застережливо до Лукаса його приятель.

Я затамувала подих, зосередивши всю увагу на голосах і неквапливих кроках чоловіка. Сподівалася залишитися непоміченою, однак готова була дати відсіч, якщо раптом мій нехитрий сховок викриють.

— Двері відчинені, а так не повинно бути. Треба перевірити, чи немає тут ніяких п’яних недоносків, — спокійно відказав Лукас, глухо й повільно застукавши важкою підошвою по дерев’яній підлозі.

— Бачиш: тут пусто. Ходи, поки мадам не з’явилася, — знову долинуло з коридору нетерпеливе.

На це Лукас нічого не відповів, зникнувши з поля мого зору. Він мовчав кілька довгих секунд, тож я подумала, що чоловік заспокоївся і дослухається до слів свого компаньйона, однак раптом просто перед моїм обличчям опустився старий шкіряний чобіт з іржавою пряжкою збоку у вигляді черепа. Здригнувшись від неочікуваності, проковтнула крик, що ледь не зірвався з мого горла, й міцніше стисла руків’я ножа. Серце у грудях зрадницьки підскочило й забилося трохи швидше, залоскотавши ребра й віддавшись у вухах легкою пульсацією. Я не боялася того, що могло статися далі, проте відчувала на язику присмак досади: попастися через якусь маленьку дурницю та, як наслідок, провалити завдання було б украй нерозважливо і ганебно, зважаючи на роки досвіду й поважну репутацію, відточену кров’ю, потом і наполегливою довгою працею.

— Хіба це не тупо: гайнувати таку хорошу кімнату заради якоїсь божевільної дурні? — роздратовано проказав Лукас, трохи мене заспокоївши. Певна, він не став би зайвий раз тріпати язиком, знаючи, що його таки підслуховують. Отже, мене поки не викрили. — Наша Віві давно на тому світі, їй ця спальня вже ні до чого, а нам могла б послужити.

— Не кажи так. Тепер усе стане, як ра…

— Те чудовисько — не Вівіан, і ніколи не замінить її, — обірвав невпевнене бурмотіння товариша чоловік. Він витримав напружену паузу, а тоді негучно продовжив: — Мадам Доркас здуріла, вона стала слабкою і надміру сентиментальною. Рано чи пізно це всім нам вилізе боком. Я допоміг їй цього разу, але далі… наші шляхи повинні розійтися. Не хочу занапастити своє життя через бабську дурість.

— Хочеш сказати, що плануєш звалити? — пролунало здивоване. — Після всього, що ми троє пережили?

— Так, чорт забирай! Я не бовдур, Ріку, знаю, якими можуть бути наслідки нашого вчинку, — здавлений гнівний шепіт Лукаса видавав його схвильований стан. — Якщо правда випливе назовні, нас стратять.

— То чого ж тоді ти вплутався в цю срань? Якщо однаково збирався звалити, нащо бруднив руки? — прошипів чи то ображено, чи то обурено Рік.

Чоловічі черевики попереду розвернулися носаками до дверей, і я ще більше розслабилась.

— Хотів виплатити старий борг. Тепер мене тут ніщо не тримає.

Після цих слів Лукас твердою ходою попрямував до виходу. За мить двері негучно хлопнули, знову зануривши кімнату у дзвінку тишу. Я ще деякий час для певності вичекала під ліжком, а тоді все ж виповзла з-під нього й нарешті змогла вільно видихнути.

Підслухана розмова зайняла мої думки. Тепер я не мала сумнівів, що в стінах цього місця сьогодні відбулося щось, безумовно, протизаконне, але не квапилася робити якісь однозначні висновки. Лукас же не сказав прямим текстом, що вони з мадам Доркас причетні до вбивства її величності. Зате двічі обмовився про якесь чудовисько — ось це вже цікава тема.

Обтріпавши абияк свою й без того неохайну спідницю, сховала за поясом ніж, прикрила його низом сорочки і наблизилася до дверного полотна. Припала до нього вухом і прислухалася. Як і в інших частинах будівлі, звукоізоляція тут не розчарувала, тож я прочинила двері та сторожко визирнула в коридор.

— Куди це кляте дівчисько поділося? — долинув до мене приглушений знавіснілий голос Лукаса.

Отже, Ровван і Софі встигли непомітно вислизнути. Це, звісно, дуже добре, та якщо ці двоє бовдурів зараз зчинять галас, я опинюся в небезпеці. І наша місія опиниться в небезпеці. А це не те, що мені потрібно.

Що ж, сподіватися на цілковиту безпроблемність ситуації було вкрай наївно. Ризик завжди неминучий. Як і жертви.

Глибоко вдихнувши, я безшумно відчинила двері та вийшла в коридор. Маска ховала моє обличчя, тож я не боялася бути викритою. Я взагалі нічого не боялася, впевненою, квапливою ходою прямуючи до кімнати Софі. В мені не залишилося нічого, крім злості й холодної рішучості.

— Що за… — здивовано вирячився на мене названий Ріком, але більше не встиг і слова промовити: я кинулася до нього й спрямувала чіткий удар туди, де під тонкою засмаглою шкірою пульсувала сонна артерія. Ефект неочікуваності зіграв мені на руку: я не зустріла жодного спротиву, й уже за якісь долі секунди слуга осів на підлогу безтямним мішком кісток і плоті.

— Хто ти? — гарикнув до мене Лукас, діставши звідкись невеличкий ніж.

Я схопила непритомне тіло його товариша за комір і, непомітно застосувавши трохи магії, затягла його з коридору до кімнати — якомога далі від небажаних свідків. А тоді причинила двері.