Розділ 12

— Не відчиняються. Морісе, спробуй ти, — я посторонилася, пропускаючи вперед чоловіка, й обтріпала тим часом замащені руки в зіпсовану підземельним брудом спідницю.

Другу за цей неймовірно довгий день.

Ми доволі швидко подолали шлях від зони, де нещодавно знайшли тіло королеви, до немовби врослих у запліснявілу кам’яну стіну металевих дверей, які вели в підвальні приміщення старого зерносховища. От тільки відчинити їх мені не вдалося: двері вперто не піддавалися, намертво тримаючись у петлях і зверхньо відгукуючись на мої нікчемні потуги тихим глухим гупанням.

Рідненький ключ у них просто не втиснувся: замкову щілину забило брудом або ж чимось іншим.

— Відійдіть, — коротко скомандував Матіус, а тоді на крок відступив і з усієї сили вдарив ногою дверне полотно.

Та навіть після цього ситуація не змінилася: воно не зрушило з місця ні на сантиметр, тому чоловік повторив удар. А потім зробив це ще раз і ще. Він продовжував бити — спершу ногою, а потім плечем. Та так самовіддано, що, я підозрювала, згодом його тіло, неодмінно, обуриться через це тупим болем.

— Що ж, це може означати одразу дві речі: або вбивця все ж не скористався цим виходом…

— Або навмисне замкнув його з протилежного боку, щоб уникнути переслідування чи збити нас зі сліду, — закінчила я замість Адель.

Зізнаюсь, у глибині моєї душі жевріла надія на те, що це виявиться правдою і нам таки не доведеться зазирати до Консолаторію. Проте цим настроєм керувало далеко не банальне боягузтво, а глибинна відраза до тих і того, що я вже одного разу встигла уздріти в стінах того гріховно порочного місця. У жодному разі я не вважаю себе святою, проте маю гідність та не позбавлена гордості, чим тамтешні жінки відверто нехтують, продаючи свої тіла ловеласам і зрадникам за дріб’язок. Не мені, звісно, судити цих людей, але життя, яким вони живуть, схоже на глибоку безпросвітну яму, залиту в’язким смердючим багном, торкатись якого в мене немає ані найменшого бажання.

Комусь це здалося б відвертим лицемірством у контексті того життєвого шляху, який обрала я для себе. І я б не сперечалася з цією думкою, адже між мною та повіями, хай як прикро це визнавати, насправді невелика різниця: вони продають свої тіла, а я продала свою душу; вони торгують непристойною насолодою, а я торгую смертю. От тільки їх цікавлять гроші, а мене — те, що неможливо купити навіть за всі гроші світу. Хоч це насправді не є виправданням. Я вчинила егоїстично, коли пішла проти законів природи і змусила жити того, хто мав би мирно спочивати у світі посмертному. Але досі жодного разу про це не пошкодувала.

— Зірвали з язика, — зашелестіла поруч мапою, складаючи її у згорток, Ваттлер. — До слова, може, перейдемо на «ти»? Не хочу здатися нахабою, та мені видається цей крок логічним, зважаючи на те, що ми тепер приречені на співпрацю аж доки не знайдемо вбивцю.

— Мені насправді байдуже, як до мене звертаються інші, — перевела погляд із Матіуса, що марно намагався скорити незрушні двері, на трохи зніяковілу пані Ваттлерн. Вогонь мого факела здригнувся від легкого протягу — і тіні на її блідо-рум’яному точеному личку заворушилися. — Формальність украй рідко є дійсно проявом поваги, тому я не надаю їй жодної ваги.

— Нам їх не зрушити, — констатував раптом захекано Матіус, знову привернувши нашу увагу до себе.

Тильною стороною долоні він витер капельки поту, що виступили на його чолі, потім розім’яв забите плече.

Мене ці слова аж ніяк не потішили, бо це означало, що тепер доведеться, знову витративши купу часу: вийти на поверхню і дістатися цих же дверей з протилежного боку. Без цього ніяк, бо нам таки необхідно дізнатися напевне, чи скористався невідомий цим ходом, чи пішов далі. А в мене немає аніякісенького бажання витрачати на це цілу, трясця йому, вічність. Тож доведеться всього трішечки ризикнути.

— Мені здається, що вони таки зсунулися.

— Та невже? — долинуло скептичне у відповідь.

— Певна, що ні, — пильно вдивившись у місце зіткнення дверей зі стіною, підтримала сумніви Моріса Адель.

Але я цю недовіру проігнорувала.

— Рано даєш задню, здорованю. Ану зберися і спробуй ще раз. Ну ж бо! Якщо нічого не вийде, обіцяю до кінця розслідування поводитися слухняно, — підбадьорила я Моріса, криво всміхнувшись, а тоді завела вільну руку за спину.

І коли чоловік, спокушений моєю щедрою обіцянкою, без жодних надій навалився на двері, непомітно заворушила пальцями, скеровуючи свій дар йому на допомогу.

Цього разу дверне полотно з оглушливим гуркотом вдарилось об бічну стіну з протилежного боку. Одночасно з цим почувся якийсь протяжно-уривчастий дзвінкий звук, схожий на той, який виникає під час падіння чогось металевого. Здається, ми ненароком щось тут зламали.

— Очевидно, навіть вищі сили рішуче налаштовані проти верховенства твого слова над моїм, — хмикнула, гордо минувши двох здивованих напарників і пірнувши до сирого підвального простору.

Матіус зняв із настінного держака свій факел і, пропустивши вперед Адель, порівнявся зі мною. Приміщення, у яке ми потрапили, виявилося доволі просторим, наших двох вогників не вистачало, щоб освітити його сповна. Через кілька метрів попереду тіні гусли й переростали в непроглядну темряву. Вона ховала в собі залишки великих гнилих бочок і тільця зляканих пацюків, чий тихий незлагоджений писк розбавляв пропахлу цвіллю тишу.