Розділ 11

— Отже, ми тепер працюватимемо в складі Сайлосу? — зі стриманою побожністю поцікавилась у Стоббата пані Ваттлер.

— Авжеж, ні! — заперечила я, перш ніж той встиг бодай рота розтулити. — Якби цю справу доручили моєму підрозділу, вас би тут зараз не було. Але проти воля короля ми піти, на жаль, не можемо.

— От би ти завжди була такою слухняною, Клоренс, — гавкнув зі свого кутка Матіус.

Я закотила очі, роздратована самим його існуванням і як ніколи натхненна ідеєю нацькувати на цього гада Варнакса.

Дістав мене за ці пів дня.

— Іди помрій в іншому місці або краще тримай свої сексуальні фантазії при собі, — порадила, тим часом насолоджуючись власними кривавими фантазіями з один нестерпним підполковником у ролі головної жертви.

Моріс гучно і драматично пирхнув.

— Сексуальні фантазії? Скажеш таке! Я б не глянув на тебе, навіть якби від цього погляду залежало моє життя, — чоловіче обличчя гидливо скривилось, а на моєму розцвіла задоволена усмішка.

— О, це мене дуже тішить…

— Як я вже казав, — грізно підвищеним тоном перебив нас обох розлючений Дайвін, — ви працюватимете таємно.

Він зробив коротку паузу й обвів нас пильним поглядом, переконуючись, що увага кожного прикута тільки до нього одного.

— Про вас чотирьох відомо лише королю, мені, генералу Бейлісу та полковнику Лейцу. Сподіваюся, не потрібно нагадувати, що про цю операцію не повинна знати жодна інша душа поза цим кабінетом?

Адель кивнула.

— Ти вже про це нагадав, — резонно завважив Матіус.

Стоббат його інтеліґентно проігнорував і спокійно продовжив.

— Підполковник Моріс буде головним, у критичних ситуаціях вирішальне слово залишається за ним, — інформація адресувалась усім, однак дивився Дайвін при цьому лише на мене: мовляв, без дурниць, дівчинко, затям це й мужньо терпи. — Усе, з’ясоване вами, за межі вашої групи не вийде й до чужих вух не потрапить. Звітуватимете щодня переді мною, а його високість Ровван — окремо перед його величністю. Упродовж цього розслідування можете використовувати всі можливості режимно-секретного відділу — допуски відповідного рівня з’являться у вас уже сьогодні до кінця дня. Знайдіть убивцю і покінчіть із цією справою якнайшвидше. Ми не знаємо мотивів зловмисника, але не можемо допустити, щоб він чи вона справдив або справдила задумане.

Не скажу, що мені такий розклад сподобався, однак особливого вибору ніхто не дав, тож доведеться миритися з присутністю баласту й бути втричі обережнішою. Залишається сподіватися, що вбивцю ми знайдемо швидко — тоді вдасться позбутися Моріса й Ваттлер. Зрештою, вони про втечу даймона не знають, як і не підозрюють, що саме він є моєю ціллю, а невідомий зловмисник — лише перечіпка на шляху між мною та омріяною свободою.

— Гаразд, із чого почнемо роботу? Нам потрібна якась стартова точка, — озвучила загальну думку Адель.

Вона продовжувала стовбичити посередині кабінету, вперто ігноруючи порожнє крісло поруч із моїм.

Стоббат мовчки потягнувся до червоної теки, з якою повернувся в кабінет, і дістав звідти невеличку купку паперів. Неспішно розділив їх на чотири частини й по черзі роздав кожному з нас.

— Що це? — запитала я, перш ніж встигла прочитати заголовок.

— На першій сторінці — протокол судово-медичного розтину. На другій і третій — протокол огляду місця події. Отримав, коли йшов на нараду, і встиг побіжно ознайомитися.

Ненадовго в кабінеті запанувала тиша. Кожен поквапом знайомився з висновками експертів, і я не скажу, що вони були геть невтішними.

— У стравоході жертви знайдено майже чотирисантиметрову сережку з масивним смарагдом в оправі з білого золота. Королева проковтнула її незадовго до своєї смерті, — почав переповідати найголовніше Дайвін, поки мої очі бігали по абзацах, перескакуючи з одного розумного слова на інше.

— Його величність сказав, що ця прикраса — частина приданого й була подарунком сім’ї її величності. Тож ця зачіпка навряд чи допоможе нам з’ясувати, хто вбивця.

— Навіщо ковтати власну сережку? — я мимоволі скривилась, уявивши, як гостра її частина впинається в тонку чутливу плоть усередині тіла.

— Це могло статися випадково, — припустив Моріс.

— Дуже в цьому сумніваюся, — не погодилась із ним Ваттлер, — варіант із випадковістю можна було б розглядати, якби сережка була геть маленькою, майже непомітною, але чотири сантиметри… Або жертва свідомо її проковтнула, або вбивця для чогось змусив її це зробити.

Я згідно кивнула, а тоді зосередила свою увагу на дівчині, осяяна раптовою думкою.

— А ви можете торкнутися тіла й побачити останні спогади Алайни?

Адель похитала головою.

— На жаль чи на щастя, мій дар спрацьовує тільки з живими, — її голос видавав нотки розчарування, яке я з нею частково поділяла.

Якби він спрацьовував тільки з мертвими, це мене, однозначно, потішило б. Чи, радше, заспокоїло.

— Причиною смерті стала смертельна рана в ділянці черева, що спричинила геморагічний шок, — провадив далі Дайвін. — Мені прикро це визнавати, але її величність в останні хвилини свого життя невимовно страждала. Вбивця не дбав про обережність, і тим паче про знеболення, коли… гм… діставав дитину, про стан якої нам наразі не відомо.