Розділ 10

Дайвін повернувся десь через годину. Дещо пригнічений, він мовчки обійшов моє крісло й упав на своє місце. Його пальці глухо потарабанили по столу.

— Його величність доручив Другому управлінню провести прозоре розслідування й налагодити зв’язок із народом, щоб мінімізувати викиди дезінформації та запобігти неначасній паніці, — заговорив трохи втомлено цілу хвилину по тому.

— Другому управлінню? — щиро здивувалась я, стрепенувшись. — З якого це дива? Воно ж займається питанням інквізиційного підпілля. І не скажу, що успішно. Не логічніше було б доручити цю справу Морісу, якщо вже не нам? Це він зранку першим прибув до палацу, і це його люди допомагали рятувальникам розгрібати завали, проводили допит свідків та збирали докази на місці злочину. Не люди полковника Лейца. Цей сраколиз-переляк уміє створювати тільки видимість роботи. Під його керівництвом справа точно вигорить. Треба було шепнути королю про це на вушко, щоб не робив помилок, про які згодом неодмінно пошкодує.

Я відчула глибоке розчарування і подумала, що тепер доведеться вибудувати новий план дій. Мої пошуки даймона не повинні привернути увагу членів Другого управління, інакше можу накликати на себе непотрібні підозри, а це своєю чергою, безперечно, добряче ускладнить мені життя.

— Мені зраджують мої вуха, чи ти просто не справжня Алісія Клоренс? — почула насмішкувате позаду й мимоволі напружилась.

— Дайвіне, гадаю, у мене слухові галюцинації, — промовила тихо, не кваплячись озирнутись.

Чоловік скинув бровами.

— Звідки такі здогадки? — запитав із глузливими нотками в голосі.

— Здається, я щойно чула голос Моріса…

— Тобі не здалося, — перебив підполковник, з’явившись у полі мого зору.

Я розчаровано застогнала й заплющила очі. Марно сподівалася, що коли знову розплющу їх, усе ж виявиться, що в мене проблеми не лише зі слухом, а й із зором.

— Уперше чую, щоб ти за мене заступилася, — продовжив діяти мені на нерви Матіус.

— Тоді це в тебе слухові галюцинації, бо я за тебе не заступалася.

— Та невже?

— Ага. Ти зробив неправильні висновки.

— Я думаю, що ні.

— А ти не думай: у тебе це погано виходить.

— Говорить мені жінка, чиї думки від природи не підпорядковуються законам логіки.

Я закотила очі й поглянула на Стоббата.

— Чому він тут?

— Якби ви дали мені договорити, — Дайвін перевів докірливий погляд із мене на свого колегу, — я б повідомив, що Друге управління в цій справі матиме чисто номінальну роль і, як ти влучно висловилася, Алісіє, тільки створюватиме видимість роботи. Реальне ж розслідування, не піддане розголосу, вестиме спеціально зорганізована група, до складу якої входитиме підполковник Моріс, майор Адель Ваттлер, ти, Алісіє, і його високість принц Ровван.

З моїх уст злетів нервовий смішок.

— Ти знущаєшся? Стоббате, благаю, скажи, що це тупий розіграш. Принц Ровван? Серйозно? Він же перший у моєму списку підозрюваних! Та й заледве на ногах може триматися. А Моріс узагалі риба іншого озера, — тицьнула пальцем у вищезгаданого. — Що він робить у режимно-секретному відділі? І з якого це чубрика ми повинні працювати разом? Про Адель Ваттлер я навіть чую вперше.

— Вона з Сьомого управління, — вставив послужливо Матіус, ліниво обпершись спиною на стіну.

— Це ж не команда — анекдот якийсь, — констатувала нервово.

— Така воля короля, і ми не маємо права нею знехтувати, — розвів руками Дайвін. — Принц Ровван, найімовірніше, бачив убивцю. Його величність вважає, що пам’ять його брата повернеться швидше, якщо той братиме активну участь у розслідуванні. Крім того, король визнав, що не довіряє нікому так, як його високості, і лише з його вуст прийматиме доповіді. Тож це питання не піддається обговоренню.

— Мені це не подобається, — видала роздратовано, склавши руки на грудях.

— Це нікого не хвилює, — пирхнув під боком Моріс.

— Стулися! — гаркнула до нього.

— Обережніше добирай слова, Клоренс, бо відсьогодні я твій безпосередній начальник. І не терпітиму таку відверту неповагу, — вираз обличчя підполковника зробився не на жарт суворим.

— Що він має на увазі? — перевела сконфужений погляд на змученого цим паскудним днем Стоббата, підозрюючи недобре і вперто ігноруючи присутність нестерпного індивіда із золотого списку моїх пасивно-агресивних ворогів.

— Підполковника Моріса знято з посади командира Першого управління і тимчасово призначено моїм заступником, — шокував мене новиною Дайвін, а тоді занурив руку під поверхню свого стола й дістав звідти графин із віскі й одну чисту склянку.

Наполовину наповнив її рідиною, однак не встиг підібрати, бо я зробила це першою. Із квапливою нервовістю піднесла до вуст і спробувала спустошити посудину одним махом, однак на перших ковтках подавилася, гучно закашлявшись.

— Трясця! Стоббате, чому тут ромашковий чай?

До того ж такий насичений і настояний, що аж язик у трубочку скручує. Я мало не виблювала: ніколи не любила подібних напоїв.