Розділ 8

— Батьку, я вдома! — гукнула з порога, швиденько перезулась у м’які домашні капці й поквапилася на кухню.

Там із важким зітханням упала на м’який стілець із комфортною спинкою, бо тіло після незручної пози на твердому сидінні здавалося дерев’яним і трохи боліло.

— Ти якраз вчасно, люба! — радо відказав чоловік. Вбраний у прості домашні штани й колись білу, а тепер уже жовтувато-сіру з кольоровими бризками фарби сорочку, він запарював у невеликому прозорому чайничку чорний чай зі шматочками апельсина та смужками кориці. — Я хвилину тому дістав із печі твою улюблену шарлотку. Але спершу поїмо рагу. Цього разу готував м’ясо за особливим рецептом. Цікаво, чи ти здогадаєшся, в чому його особливість.

Ясно-блакитні очі на загорілому зморшкуватому обличчі хитро зіщулилися. А тоді тато поспіхом витер руки об себе — давня погана звичка, — підхопив тацю з чайником і двома кружками й поквапився перемістити її до столу.

— Як справи на роботі? Чув від пані Люмії, що ранковий землетрус пошкодив королівський замок. Ця допитлива пліткарка забігала нещодавно. Думала, я знаю про ту подію більше подробиць, бо моя донька працює в Департаменті. Ніяк не міг її випровадити. Яка ж усе-таки зухвала жінка!

— Наступного разу просто не впускай її до нас, — стенула байдуже плечем, уважно слідкуючи за тим, як пан Клоренс обережно насипає в миску першу порцію запашної страви.

Не люблю нав’язливих людей, а наша сусідка саме такої породи. Її жилами замість крові течуть плітки — ними вона харчується, дихає і марить. Гадаю, це не нормально.

Але, мушу визнати, інколи пані Люмія стає непоганим джерелом корисної або просто цікавої інформації.

— І що ще вона тобі розказала? — поцікавилась я, між іншим.

— Нічого особливого, — батько поставив переді мною мою порцію рагу й, відвернувшись, потягнувся за другою мискою. — Вислухав кілька нісенітних чуток, та й по всьому. Люди налякані, от і додумують зайвого. Але я хочу почути, що ти мені скажеш. Чи справді землетрус зруйнував замок? Я не бачив його на власні очі, проте пам’ятаю ті кілька секунд: трясло відчутно, втім не так уже й сильно.

Згадавши про немиті руки, скочила на ноги й, оминувши батька, підставила долоні під холодний потік води. Кілька секунд тишу перебивало тільки її дзюрчання.

— То був незвичайний землетрус, — промовила, повернувшись на місце. — Хтось скористався забороненою відьомською магією в катакомбах. Її вивільнена енергія, обмежена ритуальним колом, ринула доверху, тим самим спричинивши вибух і часткову руйнацію наземної споруди. Я вже говорила з пані Весерс на цю тему — їй ця магія не знайома, але вона порадила мені декого, хто може допомогти з’ясувати призначення того ритуалу. Сьогодні ввечері я спробую налагодити контакт із цією особою. До речі, у тебе є олія шавлії та сушене листя полину?

Батько опустився на стілець навпроти й ненадовго задумався, у звичній манері зсунувши на переніссі частково посивілі рідкуваті брови. На його широкому чолі утворилися глибокі зморшки, і все це навело мене на невеселу думку про те, що час із цим чоловіком такий же немилосердний, як і доля.

— Олія повинна бути, але листя точно немає, — через кілька секунд констатував пан Клоренс.

— Не біда, — махнула рукою, — куплю дорогою на роботу. І, тату, — додала в голос трохи суворих ноток, — те, що я тобі щойно розповіла, не для розголосу. Зокрема не для вух пані Люмії.

— Ясна річ! З моїх уст не злетить жодне зрадливе словечко, — мені продемонстрували серйозну мініатюру «мій рот зашитий».

— Знаю, просто мусила нагадати, — всміхнулась і кивнула на тарілку, що парувала: — Смачного!

— Навзаєм, доню, навзаєм.

Розмова ненадовго стихла попри те, що тема себе не вичерпала. Я вирішила поки змовчати про смерть королеви та просто насолодитися смаком їжі. Не хотіла псувати приємну атмосферу тривожними новинами, тому зосереджено пробувала м’ясо, ловлячи на собі злегка насмішкуваті й нетерплячі погляди чоловіка.

Він полюбляє експерименти не лише з кольорами на полотні, а й з інгредієнтами на кухні. І якщо в першому випадку будь-який результат прекрасний по-своєму, то в другому все не завжди так добре. Інколи доводиться дуже постаратися, щоби з’їсти черговий кулінарний шедевр господаря дому й не приректи себе на жахливі наслідки. Цього разу, на щастя, страва здалася цілком безпечною та виявилася достобіса смачною.

Коли моя тарілка спорожніла більш ніж наполовину, я насмілилася оголосити перше своє припущення.

— Смак у м’яса приємний, я б навіть сказала — багатий: солодкуватий і водночас пряний, але посмак залишається кислий і злегка димний. Ти дав більше копченого перцю?

— Ні, — хитнув головою.

— Тоді підкоптив саме м’ясо?

— Так, зовсім трішки на дровах вишні. Але це ще не все.

Неллі — молода руда кицька з тонкою смужкою білої шерсті на правому оці — вистрибнула батькові на руки, і той на мить відволікся від мене.

— Річ у спеціях? — запитала, уважно спостерігаючи за чоловіком, і вловила краєм ока, як майже непомітно здригнулися кутики його вуст. Палить контору й сам про це не здогадується. — Але вгадувати тут можна цілу вічність!

— А ти спробуй скоротити її до кількох хвилин.