Розділ 2

Принци пекла прив’язані до своїх володінь і можуть покидати їх добровільно лише раз на місяць — у ніч, увінчану повнею. Баель сказав, це покарання верховного бога Ану за зраду, що її зчинив Люцифер. І це прокляття незрушне, саме тому демони так відчайдушно шукають у світі смертних зломлені душі, готові служити Геєні до скону. Люциферу потрібні слуги, які беззаперечно виконуватимуть його накази та схилятимуть невинних до гріха. Бо лише торжество темряви над світлом здатне принести демонам омріяну свободу. Й лише зло та безчинство у всьому світі спроможні згасити іскру божественної сили та піднести Люцифера на престол слави.

У моєму розумінні, це звучить трохи неймовірно, ба навіть нереально, але кому, як не мені, емісару смерті — безжальній карательниці осмілілих запроданців — знати, скільки насправді душ щодня з дурості чи примітивної ненаситності зраджують свою віру, звертаючись до темряви із жадібними бажаннями. Їх навіть не сотні, а тисячі — десятки тисяч дурнів.

Можливо, одного дня, в не надто далекому майбутньому, страшна мрія одного упалого янгола таки здійсниться.

— Агов, пані. З вами все гаразд? — на моє плече раптом лягла чиясь рука.

Тільки тепер я усвідомила, що стою, мов укопана, посеред вулиці й витріщаюся собі під ноги.

Здійняла погляд і дещо розгублено зазирнула в темно-карі очі молодого вартового. На те, що людина переді мною належить до міської варти, вказував темно-синій мундир із вишитим на грудях гербом Департаменту стратегічних розслідувань.

— Якщо хтось із ваших рідних був у замку на момент обвалу, можете отримати інформацію в офіцерів он у тому шатро.

Я простежила за вказівним пальцем хлопця і побачила неспокійну галасливу юрбу людей, що стовпилася біля невеличкого білого шатра. Однак майже одразу моєю увагою заволодів величезний замок із темно-сірого каменю, що височів на його тлі. Споруда була частково зруйнована: одна зі східних веж залишилася без більшої верхньої частини, наче хтось розламав її надвоє, ще одна розташована північніше постраждала менше — всього кілька дір уздовж стіни. Проте стовп пилу стояв щільний, і я підозрювала, що за високою огорожею, яка зусібіч оточує замок, зараз коїться справжнісінький безлад.

— Це точно зробив землетрус? — вирвалось із моїх уст здивоване.

Крім зруйнованої частини замку, більше ніщо довкола не могло поскаржитися на наслідки стихійного лиха. Ні повалених дерев, ні розбитих вікон, ні тріщин у землі чи стінах сусідніх будівель. Наче та знищена вежа просто стала епіцентром… чогось.

Я згадала слова Баеля про спалах магічної енергії та подумала, що таке цілком могло стати наслідком якогось неконтрольованого ритуалу чи цілеспрямованого магічного удару, якщо не відкидати варіант із банальним терактом або внутрішнім повстанням. Зрештою, у короля багато злобителів. Хтось із них цілком міг знахабніти достатньо, щоб зважитися на такий ризикований крок. Якщо його величність і ненароджене дитя, що його носить у своїй утробі королева, помруть, це стане початком кривавої боротьби за престол, а охочих його посісти незмірно багато.

Я також не виключатиму ймовірності, що даймона могли пробудити й викликати до нашого світу абсолютно випадково, але потрібно більше інформації, щоб робити якісь вагомі висновки.

Адже Баель міг помилитися, пов’язавши ці дві події між собою. Роковий збіг обставин — річ теж цілком реальна.

— Дивно, правда ж? — простеживши за моїм поглядом, задумливо проказав вартовий. — Дрижало без перебільшення все місто, а руйнації зазнала тільки ця ділянка замку. В результаті майже сотня потерпілих: є загиблі, поранені, зниклі безвісти. Серед останніх, до слова, рідний брат короля й сама королева.

На останніх словах мій співрозмовник стишив голос до змовницьки-довірливого, наче ділився якоюсь страшною таємницею. Не знаю, якої реакції він від мене очікував і яке враження хотів справити, але я тільки роздратувалась.

— Я б на вашому місці не стала так легковажно розкидатися деталями події, — перевела холодний погляд на симпатичного, проте нерозумного вартового. — Це вкрай непрофесійно, крім того, може стати причиною неспокою й поширення неправдивих чуток, що геть не зіграє на руку ні королівській сім’ї, ні міській варті. Як страж порядку ви повинні слідкувати за тим, щоб цей порядок зберігався, надто за такої неоднозначної ситуації, проте аж ніяк не давати охочим причини для створення безладу. Дочекайтеся офіційної заяви його величності чи виступу його речника, й тільки тоді плетіть язиком скільки завгодно.

Вартовий розгублено вирячився на мене, його світлі щоки вкусив рум’янець сорому. Я подумала, що переді мною, імовірно, новачок — зелений хлопчисько, ще не навчений власними помилками і їх наслідками. Саме тому мої наступні слова прозвучали м’якше.

— Маленька порада на майбутнє: стриманість і небагатослів’я — запорука тривалої служби. Вчіться фільтрувати інформацію, якщо плануєте затриматися в Департаменті.

— А ви, пані… хто? — скуйовдивши зніяковіло світле волосся, поцікавився хлопчина. Зорового контакту зі мною він тепер уникав.

— Майор Алісія Клоренс. Режимно-секретний відділ, — представилась коротко.

Молоде обличчя переді мною видовжилося.

— Бачу, що чули, — мені аж ніяк це не лестило, зважаючи на зміст тих абсурдних казочок, які складають на мою честь деякі вузьколобі колеги.