Розділ 1

Дев’ять років по тому…

Укласти договір з дияволом наважуються тільки сміливці чи відчайдушні. Перші часто ненадійні контрагенти, бо здебільшого переоцінюють свої можливості й утікають від обов’язку, коли приходить час сплатити ціну за надану послугу. Дурні, які наївно вважають, що спроможні перехитрити самого повелителя пекла. Інші ж зазвичай стають вірними слугами, бо таким немає що втрачати. Відтак відчайдушні — ба навіть найвідчайдушніші — стають не просто служителями нечистого, вони стають емісарами смерті — холоднокровними вершниками жорстокого правосуддя, тими, хто карає і стягує плату з боржників-боягузів. Для когось ця роль стає честю, винагородою, а для когось — прокляттям.
Для мене ж вона стала й тим, і тим.

— Алісіє, цього разу маю для тебе останнє завдання. Впораєшся — вважай, твій борг сплачено достроково, — відлунням прокотився пустою похмурою залою низький рокітливий голос того, хто важкою фігурою засідав на грубо й водночас філігранно витесаному з обсидіану троні.

Моєю спиною побігли мурашки, як то буває зазвичай, коли чую цей моторошно холодний тон, схожий на гуркіт розгніваного неба перед немилосердно згубною грозою. Ніколи, мабуть, не звикну до його жалючої проникливості, зате тепер принаймні не згораю від бажання відірвати собі вуха.

Пам’ятаю, перші наші розмови колись були для мене буквально смертельним випробуванням. Голос диявола — це не просто звуки, які несуть у собі певний інформаційний сенс, це насамперед сила, що вимагає покори. І ця сила настільки потужна, що, коли вона проникає під шкіру, кожна клітинка смертного тіла вібрує від слабкості та гнітючого тиску. Цей тиск, без перебільшення, ладен звести з розуму. Саме тому наші з Люцифером розмови зазвичай такі короткі.

— Я… — нервово ковтнула, намагаючись упоратися з неприємним здивуванням. — Я виконаю будь-який ваш наказ, володарю, однак, боюсь, іще не готова попрощатися з…

— Я подарую йому ще десять років.

Моє серце, здалося, завмерло на безбожно довгу мить. Я ледве стримала бажання підвести з підлоги погляд на свого співрозмовника, сьогодні як ніколи щедрого. Судомно видихнула, спантеличена раптовою пропозицією. Але не встигла як годиться обдумати її, адже почула те очевидне, чого не могла й не хотіла визнати.

— Смерть втомилася чекати. Ти й сама знаєш, що я ладен дарувати безсмертя лише живому, але твій випадок зовсім інший.

— Знаю, — визнала неохоче, хоча Він не потребував моєї відповіді.

Утім розуміти сувору реальність і приймати її — зовсім різні речі. Ці десять років у порівнянні зі століттями, які мені відведено прожити, — ніщо, буквально крапля в морі. І ці століття оглушать мене вбивчою самотністю вже через нікчемно мізерні десять років.

Якщо, звісно, я пристану на пропозицію Люцифера.

— Цього разу місія, яку я довірю тобі, буде особливою, — усе тим же низьким громовим голосом попередив диявол. Він ніколи жодним чином не виявляв переді мною ніяких емоцій, виступаючи здебільшого стримано й коротко, однак зараз мені здалося, наче в його тоні проступили напружені нотки. Це було дуже, дуже нехорошим знаком. І в мене виникли деякі погані підозри щодо причини такої відвертої аномалії в поведінці мого господаря. — Годину тому відчинились ворота Іркалли. Переконаний, ти це відчула. Усі ми це відчули.

Я кивнула. Важко було не помітити землетрусу, який сколихнув кожен клаптик Геєни. На моїй пам’яті, таке відбувалося вперше, і я й уявити не могла, що до цього спричинилося. Знала тільки, що нічого хорошого очікувати не варто, бо Іркалла — це той покинутий закуток цього проклятого світу, якого бояться й остерігаються навіть тутешні принци. Те місце не просто старе — воно прадавнє, бо існувало ще до зародження гріха й до падіння Люцифера. Подейкують, колись воно було повноцінним царством, однак тепер слугує гробницею для тих, кого за життя називали даймонами. Я мало що знаю про цих істот — лише окремі чутки, ніким і нічим не підтверджені, однак і не пробувала дізнатися більше, бо повної інформації про Іркаллу у вільному доступі просто немає. До того ж ніколи не відчувала потреби в цих знаннях. Я тимчасовий гість пекла й покину це місце, щойно сплачу свою ціну за надану дияволом послугу. Не хочу й ніколи не хотіла знати про тутешні жахи більше, ніж насправді потрібно: спокійніше доживу свій вік.

— Один із даймонів сьогодні пробудився й вирвався до світу смертних. Позаяк ні я, ні мої брати не можемо перебувати на поверхні тривалий час, я хочу, щоб ти, як одна з найкращих і найвідданіших моїх слуг, взялася за цю справу. Достатньо лише знайти втікача, з рештою я розберуся сам. То як, ти готова до цього?

Я відчула Його зосереджений погляд і не дозволила собі зволікати з відповіддю. Часу на те, щоби зважити всі за і проти, було не більше, ніж одна мить. Але мені й цього виявилося задосить.

— Я зроблю це, — проказала рішуче.

Подібний вибір тут завжди був розкішшю, випадком на мільйон. Смертні незалежно від своїх бажань сплачували рівно ту ціну, яку згодилися сплатити в момент укладання угоди. І моя вимагала від мене ще рівно один рік служби в обмін на останній рік випроханого для батька життя. Тож ця пропозиція була не просто щедрою — вона була нечуваною милістю, якої досі Люцифер не проявляв ще ні до кого. Я знаю це напевне, бо служу йому вже понад дев’ять років. Дев’ять скажено довгих і водночас невблаганно коротких років, які тривали одну маленьку вічність.

Рік в обмін на десять.