Глава 5

Глава 5

День скоро закінчиться. Гірші з дітей міста вилазять з темних нір. Я — серед них.

Світло від неонових вивісок перетворить місто на хворобливу веселку. А в районі старого порту світити ж будуть тільки самотні ліхтарі, коли сонце сяде. До того часу ми встигнемо все завершити.

Остаточний план затверджено, я запускаю маховик.

В правильні вуха нібито випадково потрапляє інформація, що в старому порту відбудеться зустріч, на якій серйозні люди будуть обговорювати, що робити з однією бандою під назвою Акули, і як потім ділитимуть її територію.

Лідер Акул дізнається про інтриги за власною спиною та вирішує нанести візит підступним змовникам, особисто дізнатися, що діється.

Приблизно в цей час неподалік спрацьовує вибухівка, закладена Ісаєю. Поки бандити відволікаються одне на одного, ми швидко проникаємо в будівлю, де зберігається вантаж.

Убивчо простий план. Часу придумати що-небудь більш надійне не вистачило.

Захід сонця. Знову скреготять важкі крани над головою. Похитуються гнилі конструкції. Місто пережувало цей район своїми індустріальними щелепами, а потім виплюнуло на бетон. І тепер ми борсалися в цій гидоті, як жуки з відірваними лапками.

В порту пахло сечею, іржею, сміттям. І ще чимось липким. Мокрим.

Ми припаркували автомобіль біля великого паркану. Приїхали у повній бойовій готовності. Маховик розкручувався. Пролунав вибух — і ми одразу почали рух до складських приміщень.

З того, що надав Ніхто — серйозної охорони у вигляді, наприклад, снайперів, очікувати не варто.

— Руки вгору, не рухатися! Стояти, я сказав! Де вантаж?! Швидко говори, де вантаж?!

Кілька хлопців дивилися на нас очима шкільних хуліганів, яких от-от відведуть за вухо до директора. Вони не очікували схожого.

Щоб показати серйозність наміру, Оранж двічі вистрілив в груди одному з них. Ніякого грайливого благородства — відлік розпочався. Бандит навіть не встиг зойкнути. Впав, як підкошений.

— Я вб’ю й тебе зараз! Де наркота?!

Я взяв на приціл іншого. Намагався не кричати, говорити чітко. Ісая з Франческо вже досліджували приміщення з невеликими автоматами в руках. Оранж почав огляд автомобіля, що стояв поряд. Це був чорний бус. На ньому, вочевидь, і перевозили вантаж.

Тимчасово живий молодик затремтів. Його нижня губа дрижала як на морозі, він не міг говорити. Тільки вказав пальцем на стіл, вкритий брезентом.

— Відкривай.

— Н-не треба, будь-л-ласка, не вбивай! — жалюгідно врешті вичавив із себе цей дурень.

— Відкривай, кажу, бо здохнеш!

Він різко закивав. Засіпався. Присів поряд із покійним товаришем та невпевнено почав обмацувати кишені того. Рухався, як скута лялька з переламаними кінцівками.

Схлипував. Навряд чи дуже сумував за колегою — скоріше не хотів лягти поруч.

— Мацай швидше, виродок, і відкривай ящик! — пробасив Франческо.

Нарешті бандит знайшов ключ. Витягнув його на світ, показав нам. Кивнув знову. Стягнув брезентове покриття зі столу. Через тремтіння в руках одразу не зміг вставити ключ до замкової щілини ящика, що стояв зверху. Нарешті — зробив це. Клацнуло.

— Н-не вбивай, прошу. Ти н-не відкриєш замок б-без мене. Я знаю код, так, я знаю! Тут… С-система звукова, не вбивай, я допоможу!

Ми відчинили ящик, піднявши кришку. Всередині лежав сріблястий контейнер, схожий на валізу.

Ось воно!

Проблема тільки в тому, що пара металевих пластин намертво прикріпила контейнер до дна ящика. Я вже зрозумів, що без певних слів, сказаних певним тембром, замок не відкриється. Цікаве питання виникло одразу у моїй голові: а якими, власне, є умовні звуки, що означатимуть тривогу?...

Я кинув погляд на Оранжа. Він ледь помітно кивнув. Молодий придурок все збагнув теж. Тільки й встиг, що безпомічно виставити руки вперед, заплющити очі і пропищати повне жаху «Ні!».

Постріл. Куля входить у серце. Бандит лякається зовсім по-дитячому. Примружується, наче це врятує від смерті. Приймає кончину, як дівчисько. Не достойно.

Жодного права на ризик.

Три тіла ззовні, один лежить з перерізаною горлянкою на вході в будівлю, два тепер всередині. Поки все йде як треба, вибух пролунав, і я виразно чув, як в іншому кінці району почалася сутичка.

Ісая якось казав, коли був під кайфом, що у нього в інтерфейсі постійно виведений лічильник убивств. Він додав, що після його власної смерті убиті ним особини будуть прислужувати йому в цифровому раю. А відлік ведеться постійно, навіть під час відпочинку. І уві сні.

Я не сперечався з бляшанкою, хоча щось підказувало мені, що про схоже в Біблії ніколи не йшлося.

Або ж цей світ дійсно зламався остаточно, і справа не в одному відірваному від реальності роботові.

Франческо, Ісая і я перевіряли приміщення далі. Простору будівлю наповнювали якісь ящики різного розміру. Такий собі склад, що незрозуміло кому належав.

Відчувалося, що вже не зовсім людству. А місту.

Посеред цього хаосу стояв стіл з ящиком та контейнером всередині. І чорне авто поряд.

Оранж взявся працювати над хитрим замком. Я прислухався: надворі постріли, віддалені голоси. Метушня. Охорона відволіклася, бандити вже вгризаються один в одного.

Через хвилю я поквапив Оранжа. Зовсім скоро відморозки на вулиці здогадаються, що щось не так. Оранж ледь помітно кивнув. Проблиски оранжевого сонця, що пробивалися крізь дірявий дах до нас, відблискували від його вправних металевих долонь.

І нарешті воно запищало. Це подав сигнал пристрій, що не дозволяв забрати вантаж одразу. Тягнути з собою масивний металевий ящик — не варіант, тут навіть сили Франческо не вистачить надовго.

Наш хакер відкинув на підлогу металеві пластини замка та встиг відкрити контейнер, щоб перевірити його нутрощі. І тут же з вулиці почувся тупіт ніг. Чийсь стривожений голос наближався стрімко. Дуже стрімко.