Глава 3

Глава 3

— Останні новини чули? У продажу зʼявилися нові версії, кажуть, відчуття неймовірні, просто відпад. Бос планує закупити кілька таких для клубу. Тому заходьте до нас частіше.

Е, ні. Якщо заходити частіше до «Неонових примар», одного разу можна й не вийти. Зникнути. Нікому діла не буде. А мій керівник тільки відмітить тихо. Був, мовляв, такий собі Макс. Хороший хлопчина, надійний. Але ось біда — пропав. Що? Востаннє його бачили в «Примарах»? Ага… Отже, нічні духи безмежного міста забрали його. Буває. Починаємо пошук нового працівника на місце Макса. Там і квартирку його спробуємо захапати.

— Чув щось, — збрехав я, відповідаючи на питання робота. — Прогрес не стоїть. Головне, аби нам вистачало грошенят ці кайфи оплачувати. Ех.

Власник, Сонні Вернфорт, може собі дозволити будь-що. Найсучасніші наркотики, пристрої, побудову нових поверхів. Хочеш — догори, а хочеш — під землю.

«Неонові примари» зростатимуть, як злоякісна пухлина. Під овації й шалену радість жителів міста.

Клуб справді приносив величезний прибуток. Серед палких шанувальників цього місця — мабуть, половина поліції, вся мерія… Та й прості таксисти, вантажники, дрібні гвинтики системи теж приносили своє, коли приходили на перший поверх.

На мить мене наче пронизало чимось гострим і тонким. А що, якщо побачу когось знайомого тут? З роботи…

Світло заблимало частіше. Андроїд не моргав — вдивлявся мені в обличчя, наче розпізнати щось хотів. Мою брехню. Чи — чужорідність.

Глянцеві блискучі стіни «Неонових примар» стискалися. Це відбувалося майже непомітно — я знав, що надто довго затримуватися тут не можна. Розчавить. Викриє.

А ще я знав: на мене щось витріщається з верхніх поверхів. Не зовсім буквально. Можливо — через об’єктиви десятків мікрокамер. Чужий погляд проникав глибше, ніж моя шкіра. Діставався самого центру. Серця. Моїх металевих частин.

Нашіптував мені погрози.

Я позіхнув. Нервове. Треба відволіктися від проклятої музики й шкідливих думок.

Нехай, врешті, дивиться на мене, хто хоче. Я безпечний для клубу. Точно не буду влізати на інші поверхи, не буду пхати носа туди, куди не треба. У мене інший план.

Я швидко допив коктейль, щоб уникнути подальшої розмови, розрахувався, подякував. Встав.

Біля крісла знаходився невеликий пристрій з клубком обвислих проводів, поруч у стіні — розетка. Прекрасно. Те, що треба. Напевне, з боку я виглядав таким же знедоленим втікачем від реальності, як і всі тут. Головний біль продовжував тиснути на очні яблука.

Андроїд знову почав автоматично протирати посуд, але в спину мені все ж поглядав.

Слово «вільно» загорілося на невеликому дисплеї. Я сів, дістав із нагрудної кишені сорочки шнур і перш за все під’єднався до електромережі. Два металевих зубці плавно увійшли в ключицю, приємно завібрувало під шкірою. Тілом пройшовся струм, і це було схоже на приступ фантомного болю. І, мабуть, трішки на оргазм.

Оголивши ще один маленький отвір прямо за лівим вухом, я запустив систему, підключившись до неї одним зі штекерів.

Божевільна світломузика в клубі відійшла на другий план, перед очима поплив текст:
«Ініціалізація. Завантаження даних. Завантаження інтерфейсу. Здрастуйте, “Вінсенте-3”! Виберіть послугу: ігрові симуляції, розширені симуляції, мережа, курс валют, свіжі новини, деталі, опції, онлайн-магазин».

Стандартне привітання. Мене не цікавила ні симуляція, ні ігри, ні тим більше курс валют. Я потребував підзарядитися. Відпочити, щоб я зміг успішно здійснити те, що треба. Я заплющив очі, електроенергія теплом наповнювала вени.

Я — кіборг моделі «Вінсент-3». Замість частини обличчя, ребер, ключиць та лівої кисті у мене електронні імпланти, в центральну нервову систему теж вживлені елементи цієї ж моделі.

Кисть я придбав собі ще два роки тому. Ці деталі не є сучасною, а тим більше передовою розробкою, але зарплата працівника компанії, що займається транспортуванням і підбором деталей, не дозволяє придбати щось краще.

Зазвичай обивателі просто модифікують якусь частину свого тіла, виходячи з необхідності або моди. Кіборгом прийнято називати того, хто робить це регулярно. Купує нові деталі для себе й членів сім’ї, користується акціями, дисконтними картами, членством у клубах.

Багато років тому на Землі жило покоління любителів робити татуювання, займатися спортом — тепер же в тренді різні модифікатори. Якщо модифікаторів у тілі кілька, їм потрібна періодична підзарядка. Штучні тканини настільки добре зрощувалися з тканиною живою, що процес підзарядки прирівнювався до сну, позитивно впливаючи на весь організм.

Так склалося, що я народився із серйозними вадами слуху. У підлітковому віці мені провели декілька операцій, не обійшлося без вживлення модифікаторів і слухового апарата.

Однак, чи то сама компанія переплутала деталі, чи ще щось, але з того часу я можу регулювати рівень власної слухової чутливості, що сьогодні й стало козирем під час втечі від Куба.

Я майже ніколи нікому не розповідав про набуті можливості, інакше мене б давно внесли до реєстру Специфічно-активних громадян, а за такими постійно ведеться спостереження.

Після інтенсивного напруження слухових рецепторів мене зазвичай дуже сильно боліла голова. Іноді це тривало тиждень. Два.

Кожного разу боліло сильніше.

Індивіди з особливими можливостями працювали переважно або в поліції, або на кримінальні організації. Я не належав ні до одних, ні до інших.

Відсоток зарядки підвищився до 53%. Виринаючи із солодкого забуття дрімоти й розслабленості, я примусив себе відімкнутись від системи.

Клац. Перемикання. В голові зашуміло, ніби я з води випірнув.

Так стається кожного разу: спокуса не повертатися у реальний світ, а залишитися там, у ніжних потоках струму, тільки зростає.

Бармен, схоже, втратив до мене інтерес. Він байдуже вирячився тепер у екран невеликого телевізора, що з’явився на стійці. Я махнув йому рукою — він кивнув у відповідь.