Розділ 1.

— Мамзель Лейт! — гучний голос змусив мене спочатку підскочити, потім гикнути, і тільки після цього ритуалу підняти руку.

— Тут!

Власник голосу виявився великим чоловіком із не менш великими й густими бровами. Ці брови зійшлися на переніссі, коли я простягнула картку з моїм відбитком магії та ім’ям. Він довго дивився на написаний там текст, а потім виразно так подивився на мене. Окинув поглядом із голови до ніг.

Я ковтнула слину.

— Непоганий потенціал для першокурсниці, — стиснув губи чоловік і простягнув мені картку назад, — ласкаво просимо до Академії Елементалів.

Елементаль — це я. І заради статусу студентки я зробила все — навчалась годинами, тренувалась, збільшувала магічний запас. Поки всі мої однолітки бігали з друзями я прямувала до першого місця у всьому.

І, нарешті, я його посіла. Від радощів ледь не скрикнула. 

Розслаблятися зарано. Треба стати не просто найкращою першокурсницею — найвідомішою в історії випускницею Академії Елементалів! Я сміливо підняла ніс і штовхнула двері.

У світлому холі академії серед стародавніх колон з плющем та моторошних бюстів колишніх професорів зібралися студенти різних курсів. Вони ділилися новинами, радістю або просто з нудьгою чекали на появу ректора. Він мав виступити з вітальною промовою.

Але я не була серед них — мене цікавив хол із зовсім інших причин. Очима я шукала стенд із записом на майбутні курси, додаткові уроки та заняття. І ні, це не жага знань вирувала в мені. Мене цікавив один конкретний запис, який міг визначити моє майбутнє.

Ага! Відразу за кількома дивними деревами я побачила студентів із ручками й паличками. Вони щось старанно виводили на розвішаних оголошеннях. Ось туди я і попрямувала різким кроком.

Мабуть, надто різким — я зіткнулася з молодим чоловіком, який ніс стос книг.

Підручники миттю злетіли, і юнак закрив очі рукою, чекаючи неприємного удару. Але не тут-то було! Мій шанс проявити себе!

— Делералаж! — підняла свою паличку, книги завмерли й зависли в повітрі.

На мене одразу обернулися дві дівчини, що стояли поруч. Оглянули з голови до ніг — зробили висновок, що раз я не у формі, значить першокурсниця, — натягнули посмішки й почали шепотітися. Я змахнула невидиму пилинку з ідеально накрохмаленої блузки.

Зовсім не такий ідеальний на вигляд юнак підвівся з підлоги, обтрусив штани й невдоволено буркнув вибачення.

— Завжди рада допомогти, — помахом палички опустила книги нижче так, щоб вони опинилися в руках юнака.

Він зник, усе ще невдоволено бурмочучи собі щось під ніс. За спиною розвивалася брудно-жовта мантія елементаля, значить, другокурсник. Я похитала головою. І чого їх тільки тут вчать? Точно прогулював пари! Я навіть незадоволено цмокнула язиком, як стара бабка, що вічно скаржиться на молоде покоління.

Втім, не про те. У мене є більш важлива місія, до якої я і повернулася. Стенд оголошень. Заяви на виступ перед імператором Морелем.

Протиснувшись повз байдужих, повз захоплених і радісних, і майже відверто штовхаючи злобно налаштованих студентів, я із задоволенням виявила, що місця для виступу ще були.

Чого тут не було, так це ручки. Я подивилася на перекладині, оглянула підлогу, але марно. Доведеться чаклувати своє ім’я.

Підняла голову до списку, а там уже залишилося всього два місця — поки я шукала ручку, інші, більш спритні студенти, вписали свої імена. Від злості заскреготіла зубами. Гаразд, не страшно, два місця ж є, значить не все так погано

Видихнула, вирівнялася. Хвилювання брало своє, я переживала, що не так вимовляю текст заклинання. Його-то я точно ідеально знала — не дарма мене научувала вся родина з Генрі на додачу. Я уважно дивилася на решту рядків списку, коли на моїх очах один із них уже почали займати.

Та щоб вас! Потрібно поспішати! Я люто стиснула паличку, підняла її:

— Налапіліс! — крикнула я і затараторила вже тихіше: — Регіна…

Вимовити своє ім’я до кінця шансу не випало, тому що біловолоса з вкрай надутими губами й надмірно широко розплющеними очима панянка відверто штовхнула мене своїм стегном, змахнула найтоншою паличкою і скоромовкою вимовила своє ім’я:

— Ламілія Тарріс!

— Я взагалі-то перша почала записуватися! — гримнула нахабній студентці, дивлячись, як її ім’я почало накривати моє.

— Ім’я, вписане не повністю, не рахується, — фуркнула мені блондинка.

Не на ту напала, курко.

— Нічого подібного, твоє ім’я просто коротше.

І нехай це неправда — їй-то звідки знати?

— Хто ти взагалі така, щоб записуватися на Імператорську виставу? — вона підняла свої світлі брови, яких, на мою радість, майже не було видно.

І ні, це не фетиш на брови — або їх відсутність — просто блондинці вони явно не пасували в тому вигляді, у якому матінка-природа її нагородила. В іншому — мій погляд ковзнув нижче — надто вже добре виглядала ця… ламелька-тефтелька.

— Я — спадковий елементаль роду Лейт! — гордо заявила, піднявши ніс вище.