Розділ 2 . Колекціонер моментів

Марта хотіла підбігти до сестри, але її ноги стали важкими, наче вони були зроблені з гуми. Кожен її рух у світлі кільцевої лампи залишав за собою дивний шлейф, як на фотографіях із довгою витримкою.

​— Уляно! — крикнула вона, але голос прозвучав спотворено, наче запис на старій плівці.

​Телефон у руках Марти раптом став крижаним. Екран спалахнув і сам по собі відкрив «Прямий ефір». Але це не був Instagram чи TikTok. У верхньому кутку замість кількості глядачів світився напис: «Глядачі: Тіні».

​Кількість переглядів стрімко зростала: 100... 500... 5000...

​Марта подивилася в телефон і заціпеніла. Камера показувала не ТРЦ, а нескінченний чорний коридор, заставлений тисячами скляних банок. У кожній банці, як у маленькій клітці, стояла «заморожена» людина. Хтось назавжди застиг із морозивом у руці, хтось — посеред сміху, а хтось — із переляканим обличчям. Це була цифрова в'язниця Мисливця.

​— Подивіться на нову модель, — прохрипіли динаміки торгового центру.

​Уляна почала ставати прозорою. Її пальці, що стискали маску, перетворювалися на тонкий папір. Марта побачила, як на екрані телефону біля Уляни з'явилася іконка «Завантаження: 85%».

​— Він завантажує її в пам'ять! — зрозуміла Марта.

​Раптом з великої дерев'яної камери висунувся довгий штатив, схожий на металеву клешню. Він потягнувся до паперової Уляни, щоб затягнути її всередину об'єктива.

​Марта згадала, що Мисливець реагує лише на «ідеальні» кадри. Вона схопила з полиці реквізиту стару, розірвану клоунську перуку і начепила її криво на голову. Потім вона почала корчити найстрашніші гримаси, які тільки могла вигадати: висунула язика, закотила очі й почала безладно махати руками, псуючи «естетику» фотозони.

​Мисливець на екрані зупинився. Його об'єктив-голова почав нервово смикатися, намагаючись сфокусуватися на Марті, яка «ламала» йому кадр.

​— Помилка фокусування... — прошипіла камера. — Об'єкт не відповідає стандартам...

​Уляна на мить стала трохи чіткішою, але плівка на її ногах затягнулася ще міцніше.