Частина 4

Клас: Стрілок-стихійник | Ім'я: Еех | Рівень: 58
АТАКА: 62,4 (+12 зброя)
СИЛА: 61
СПРИТНІСТЬ: 90 (+777 спорядження, +11 зброя)
ВИТРИВАЛІСТЬ: 61 (+46 наручі)
ЗАХИСТ: 80 (+17 зброя, +25 наручі)
ІНТЕЛЕКТ: 58
ЗДОРОВ'Я (ОЗ): 1300/1300
Швидкість: 43,9% (+30 зброя, +630 спорядження)
Дальність: 55,9% (+14 зброя)
Влучність: 60,4%
Вільних доступних балів: 0
УМІННЯ ТА НАВИКИ:
• УМІННЯ: «Темпус станс (Зупинка часу)» — дозволяє зупинити час на 5 секунд. Міфічне, масштабоване. Час перезаряджання: 21 година.
• НАВИК: «Чудан» (6 рівень) — удар ногою по корпусу. Епічний, масштабований. Час перезаряджання: 40 хвилин.
• НАВИК: «Розумна куля» (1-го рівня) — з’являється 5% імовірність, що куля зміститься слідом за противником, який намагатиметься її уникнути, на відстані до десяти сантиметрів в усі боки. Епічний. Масштабований. Пасивний.
• НАВИК: «Трейсер» (2 рівень) — пасивний.
Сузір’я нескінченності (осередок для каменів, активний):
• Руна вогню (5 рівень) — активна.
• Руна повітря (3 рівень) — активна.
• Руна розуму (1 рівень) — неактивна.
• НАВИК: «Поклик Тиші» (6 рівень) — з імовірністю 60% розкриває противника, що використовує «стелс» або «інвіз» (невидимість). На високих рівнях перериває застосування заклинань (каст).

• Час перезаряджання: 4 хвилини.
• НАВИК: «Вороток» (6 рівень) — пасивний. З імовірністю 30% повертає фізичну або ментальну шкоду нападнику.
    • Ранг: Легендарний, масштабований. Дія: постійна.
• УМІННЯ: «Стелс» (3 рівень) — приховує присутність від усіх видів спостереження на 30 секунд. Збільшує швидкість до 30 км/год.
    • Ранг: Легендарне, масштабоване. Час перезаряджання: 80 секунд.
• НАВИК: «Нічне бачення» — пасивний. Забезпечує постійний огляд у темряві, ідентичний до технічних засобів чи біологічних особливостей хижаків. При денному світлі активація небажана через спотворення спектра лінзи ока.
БОНУСИ КОМПЛЕКТУ (СЕТУ):
1. Шанс миттєвого стрибка вбік (на 1 метр) при отриманні смертельної атаки — 10%.
2. Силовий бар'єр: у режимі бою з імовірністю 25% відбиває будь-який удар, кулю, уламки чи магічний вплив.
3. Ефект маскування: у режимі бою противник втрачає вас із поля зору: вдень — на 3 секунди, вночі — на 6 секунд (імовірність 50%).

 Та ні, все як було, так і залишилося, хіба що Інтелект на двадцять пунктів підвищився та «Вороток» завдяки психованому пекарю на один рівень підріс, а так — без змін. Та й не повинно було там нічого підвищитися, це просто я так себе накрутив, рознервувавшись, що в руки потрапила така цінність, а фактично виявилася недоступною на дуже тривалий термін, до якого я зі своєю властивістю влізати в усілякі колотнечі, можливо, і не доживу.
 Ось так, перебуваючи в сумних роздумах, я і не помітив, як заснув, так і не дочекавшись Самай.
 І снилося мені, що потрапив я в якесь дуже темне і неприємне місце. Чи то в підвал, чи то просто в дуже похмуре підземелля, але було там незатишно, душно і страшно. Єдиним приємним моментом виявився вогник, що раптово спалахнув у темряві, до якого я й кинувся. Кинутися кинувся, та от зрушити з місця не зміг, бо раптово в мене вчепилися десятки міцних рук, не даючи ступити ні кроку.  Загарчавши немов дикий звір, я почав метатися з боку в бік, намагаючись вирватися, і, коли вдавалося, став завдавати стрімких ударів по невидимих супротивниках. Але, на диво, всі мої стусани припадали в повітря. Або вороги були настільки спритними, або це просто тіні з темряви намагалися не допустити мене до світла. Але ким би не був невидимий ворог, він не на того напав, бо я з небаченою завзятістю рвався до крихітного промінчика. І ось коли, здавалося б, практично досяг його, чиїсь сильні і вправні клешні вчепилися мені в горло і стиснули з такою силою, що ноги мої підкосилися, а ледь мерехтливе світло повністю згасло, поступившись місцем непроглядній пітьмі. Але я ніколи не здаюся...
 — Ах ти ж с...ка!!! — заревів я, підхоплюючись на ліжку.
 Мирно сплячу в мене під пахвою П'яточку відкинуло на середину ліжка. Вона спросоння заметалася по ковдрі, видаючи гучне «ів-ів-ів», і, відскочивши до задньої спинки, скорчилася там, перелякано тремтячи та витріщаючи на мене очі.
 — Фух, ну і присниться ж таке... — я витер долонею спітніле чоло і глянув на перелякану малечу. — Просто дурний сон наснився, йди сюди, П'ятюнечко, не бійся. Ти там часом від страху не «стрільнула» вдруге?

 Малеча, почувши мої заспокійливі слова, почала потроху заспокоюватися і повільно повертатися назад. Коли вона підійшла досить близько, я підхопив її на руки і помацав пелюшку, щоб переконатися, що все в порядку. В порядку нічого не було: вона, звісно, не обгадилася, тому що гарненько спорожнилася до мого приходу, і наступної порції можна було очікувати тільки ближче до ранку, але обмочилася ґрунтовно. На щастя, добротна тканина пелюшки зуміла утримати вологу, і мокрою залишилася тільки П'яточка. Як би не хотілося вставати, але довелося закидати малу під бік і тягтися з нею у ванну на підмивання та переповивання. А що робити? Вона ж не винна, що мене так кидануло.
 Поки я, сонно кліпаючи, обмивав сцикуху, та, обхопивши мою ліву руку і притиснувшись до неї щокою, тихо-мирно заснула. Тож я сповивав її вже сплячу, на мою велику радість. Бо іншим разом вона могла виявитися виспаною і готовою із завзятими іграми та невпинними пустощами почати новий радісний день просто з третьої години ночі. А так, зі сплячою, я спокійно повернувся до себе в кімнату і без зайвих ексцесів влігся на ліжко. Поклав дитину на її звичне місце, яке вона навіть уві сні відразу впізнала, і та, зручніше вмостившись та закинувши за звичкою ліву ніжку майже до самого мого підборіддя, тихо засопіла. У мене промайнула думка закутати малу зручніше в ковдру і піти перевірити, як там спиться Самай, але, на подив, навіть не встигнувши обміркувати цю думку, я відразу вимкнувся.
 І сниться мені знову кляте темне підземелля з далекою точкою світла, але тільки цього разу зі мною в обіймах стоїть Самай і любляче дивиться мені в очі. Я, обійнявши її за тонку гнучку талію, нахиляюся, щоб поцілувати в бажані уста, які податливо відповідають на мій поцілунок, як раптом щось із неймовірною силою вириває дівчину з моїх рук і стрімко тягне в бік вогника. Я закричав і як скажений кинувся навздогін. Але чим більше я прискорювався, тим далі від мене опинялася Самай, відчайдушно кричачи і звиваючись у чиїхось невідомих кінцівках. Я цілком і повністю усвідомлюю, що це всього лише кошмарний сон, але з неприхованим жахом спостерігаю, як у непроглядній темряві зникає моя кохана, і такий відчай переповнює моє серце, що...
 — Виродки! Я нізащо не віддам вам мою Сам! — знову різко підхоплююся, зриваючи з себе ковдру і волаючи на весь будинок.