Частина 2

 Додому йшов, коли вже повністю стемніло, з величезним оберемком пакетів із різноманітною їжею, де на додачу накупив різних дорогих делікатесів, щоб побалувати Самай, якій останнім часом щось нездоровилося — можливо, саме через брак вітамінів. А заодно вирішив і дрібній влаштувати невеликий сюрприз, купивши смішну ляльку-собачку. Вся сніжно-біла, з дрібними м'якими кучериками, з милою мордочкою: трохи висунутим рожевим язичком і чорними очима-намистинками. До всього іншого, якщо легенько натиснути іграшку в районі спини, вона видає хрипке «иф-иф», що мені дуже сподобалося. Думаю, П'яточці теж сподобається, адже якщо вона взялася жити по-собачому, то й дружбана відповідного треба їй підігнати.
 Трохи посміявшись про себе й уявляючи, як мала почне гратися з подарунком, тягаючи його по всій хаті, я тут-таки знову засумував, згадавши про мінливість долі.
 От, здавалося б, з особистим життям начебто все гаразд: маю стосунки аж із двома шикарними дівчатами, від вигляду яких майже всі чоловіки починають слиною сходити. Обидві цілком розумні і водночас хазяйновиті. Вони, звісно ж, не цураються розкішного життя, але якщо що — беруть ганчірку до рук і йдуть мити брудну підлогу. А готують як!.. Мені вже починає здаватися, що я трохи набрав у вазі, треба б десь зважитися. І що найголовніше — їм подобаюся я і більше ніхто інший, принаймні мені так здається. Але в усіх цих незаперечних плюсах є і величезний мінус — вибрати треба одну. А я ось ніяк не можу зробити такий вибір, адже вони настільки зовні і внутрішньо різні, що буквально врівноважують одна одну, і це зводить мене з розуму. От би в цьому суспільстві панував іслам і було дозволено багатоженство! Тоді б просто зібрав їх разом і поставив перед фактом, що обидві стануть моїми дружинами, а якщо почнуть заперечувати — випорю. Але це в мріях, а насправді пошлють мене куди подалі, та ще й розвернуть у потрібному напрямку. І ось як мені бути? Я думав, що з часом усе якось само собою владнається, але воно, навпаки, стає тільки гірше. Ех, доле, доле... Може, допоможеш бідному і нещасному Стрілку знайти вихід із цієї ситуації?

 І ось якось так виходить, що ані революції, ані сотні зомбі в енергетично замкнутому контурі, а дві красиві дівчини — мій головний, «головний» біль. А тут ще й дрібниці всілякі, «не однакові», починають дратувати. Ось, начебто, я виконав завдання бібліотеки, отримав свої законно зароблені десять балів Інтелекту, активував руну розуму і... НІ-ЧО-ГО! Від слова «зовсім». Може, я, звісно, перебільшую, тому що не володію жодною інформацією з цієї проблеми, і схоже, воно так і є, але все одно — якось мутно на душі. Хоча з іншого боку — з чого б це нам, молодим та неодруженим, упадати в розпач? Завтра буде новий день, будуть і нові проблеми, тож не варто особливо сильно заморочуватися старими. До речі, а ось і рідний дім, де завжди нагодують, напоять і покладуть спати. Щоправда, іноді вимотавши всі нерви, але це дрібниці життя.
 Виклавши численні пакети біля дверей квартири, тихо відімкнув ключем замок і, так само тихо відчинивши двері, обережно ступаючи, увійшов усередину — а ну ж знову вляглися під дверима і сплять без задніх ніг. Але, як я вже згадував раніше, хоч і стемніло, проте було ще не пізно. І це все від того, що якось несподівано настала пізня осінь і день помаленьку пішов на спад, поступаючись місцем довгій ночі.
 А тому сімейство навіть і не думало лягати, а повним складом тусувалося на кухні. Самай ставила на плиту каструлю з чимось… мабуть, розігріваючи вечерю для мене, а мала, стоячи біля неї навкарачки, як зазвичай, задерши дупку догори, не відриваючи очей, дивилася просто в руки. Напевно, теж вичікуючи, коли почнуть годувати. При цьому вона весь час хвицяла задніми кінцівками в різні боки, у такий дурний спосіб намагаючись зняти з себе «підгузок». Робити це одними лише ногами було вкрай важко, але впертості їй було не позичати. Спочатку вона, незграбно вигинаючи одну ніжку, хапала пальчиками за край пелюшки і, зачепившись, тягнула її вниз, потім те саме виробляла іншою ногою з іншого боку. І якщо щось йшло не так або зовсім не йшло, тоді вже допомагала собі ручкою. Щоб просто сісти на зад і одним рухом зняти набридлий предмет з дупи, їй, мабуть, видавалося неприпустимим, тому що це відволікало увагу від заклопотаної жінки, яка в своїй підступності, побачивши, що П'яточка на неї не дивиться, відволікшись на пелюшку, могла поцупити й приховати якусь смакоту чи, прихопивши всі каструлі з плити, кудись раптово накивати п’ятами, а таке було абсолютно недопустимо. Ось і викручувалася, як черв'як на сонці, поки таки не домоглася свого, зіштовхнувши огидну річ на підлогу, одразу відштовхнувши її правою ніжкою куди подалі, ніби якийсь непотріб, та ще й струснувши худими сідничками, ніби позбавляючись всього зайвого й набридливого. Ах ти ж зараза, ось по них ти зараз і отримаєш, та хлюпаючи носом, сама принесеш мені цю пелюшку, щоб застебнув назад. Але, глянувши на собачку в руці, передумав і вирішив свій прихід почати з пряників, ну а там уже буде видно.

 — Привіт, дівчата! Як життя, як настрій? Сумували за мною? — з порога вигукнув я, на що обидві одночасно здригнулися і так само синхронно повернулися в мій бік, при цьому Самай так і залишилася з каструлею в руках.
 — П'яточко, ану ж бо поглянь, що я тобі приніс, — потрусив я іграшкою в повітрі, а потім поставив перед собою на підлогу.
 Мала ж, щойно побачивши мене, почала радісно всміхатися, але коли я показав їй несподіваний сюрприз, в одну мить стала серйозною і, не кліпаючи, заціпеніла, витріщаючись на пса — точно так само, як раніше лупилася на Самай. Коли я поставив його на підлогу, вона, задерши зад, як завжди, навкарачки, почала повільно підходити до іграшки, не видаючи при цьому жодних звуків, та ще й з тією ж самою зосередженою міною, похмуро дивлячись уперед. Щоб розрядити атмосферу, я знову нахилився і натиснув собаці на спину, викликавши безглузде «иф-иф»...
 Такого ефекту не очікував ніхто!.. П'яточка видала пронизливе «а-в-у-ю-ю-юй» навпіл із вереском, підстрибнувши майже на пів метра вгору і на льоту випустивши під себе солідну порцію рідкого лайна, яке бризнуло в усі боки, забруднивши чималий шматок підлоги. Якимось чином викрутившись у повітрі, вона знову впала на підлогу прямо у своє ж коричневе місиво всіма кінцівками. З пробуксовкою, розмазуючи нечистоти по всій поверхні, мала рвонула в бік дівчини в пошуках захисту й укриття. А та, побачивши задристане «щось», яке стрімко наближалося в її бік, з переляку впустила каструлю з пловом на підлогу, що при падінні видала гучний гуркіт, заляпавши другу частину кухні — тільки вже моєю вечерею.
 Малючка, не добігши до перевернутої каструлі якихось пів метра, знову верескнула, загальмувала голим задом, вкотре несамовито заскавучала, миттю розвернулася і знову полетіла в бік іграшки, що стояла на підлозі. Але, не добігаючи до неї, вкотре прослизнула у власних рідких потьоках, з гуркотом розпласталася в них, вивалявшись як чорт. Потім, удруге підскочивши, кинулася вліво, добряче врізавшись у стінку і залишаючи на ній свій відбиток, знову заскиглила і, спираючись на стіну лівою парою кінцівок, отак нарозкоряку з виттям побігла в бік дитячої, і на стіні, й на підлозі залишаючи за собою все ті ж коричневі, смердючі сліди.