Частина 5

 Будівлю бібліотеки знайшов досить швидко. Вона помітно виділялася серед інших споруд своїм старовинним вікторіанським стилем, що характеризувався багатим декором і елементами еклектики, такими як вежі, еркери, балясини, ковані елементи, різнокольорові вітражі та вигадлива ліпнина. Я, не особливо задивляючись на зовнішні вишукані орнаменти, відразу залетів всередину, голосно грюкнувши здоровенними дубовими дверима з чудовим ручним різьбленням, і спішно попрямував до столу бібліотекарки. Зараз мене більше цікавив внутрішній зміст об'єкта, ніж зовнішня вишуканість.

 Бібліотекарка виявилася абсолютно непримітною особистістю, хоч і досить молодою на вигляд. Сірого кольору сувора сукня, тонкі щільно стиснуті губи, окуляри на пів обличчя в товстій потворній оправі і щільно затягнуте в хвіст довге русяве волосся. Загалом, як є — сіра миша. Непрезентабельне, абсолютно без слідів будь-якої косметики суворе і бліде обличчя, сірі, злегка косі очі, що не кліпаючи дивляться так, ніби мене не повинно тут бути апріорі, а те, що вони бачать перед собою, — всього лише швидкоплинна ілюзія, викликана ранковим недосипом.

 — Доброго ранку! — перервав я тривалу тишу. — Чарівно панянко, що б ви порадили почитати для загального інтелектуального розвитку?

 Очі «чарівної панянки» вийшли за розміри непривабливої оправи окулярів, а ілюзія почала перетікати в мінливу форму психологічної дереалізації. Просто кажучи, вона стала наяву бачити те, чого насправді не може бути.

 — Дівчино! Ау! — клацнув я пальцями перед її носом. — То я можу скористатися послугами вашої бібліотеки, щоб ознайомитися з подібними виданнями?

 — Т-т-так! Так, звичайно! Вас цікавить якийсь конкретний напрямок?

 — Ні, ні! Не обтяжуйте себе. Мені щось загальнофілософське, типу роздуми про марність буття, духовні пошуки сенсу життя, ну або людство в пошуках істини як форми ідеального існування. Шановна! З вами все гаразд? Чорт! Де тут у вас вода?

 — Ні, ні, ні! Нічого не треба, я вже в порядку, просто сьогодні з ранку якось дуже душно.

 — Так. А мені здалося, що перші заморозки вдарили. Он на траві досі іній видніється.

 — Ой, правда? А я й не помітила. Може, захворіла, бо щось то в холод, то в жар зранку кидає.

 — Тоді краще не затягувати й звернутися до лікаря, щоб звичайна застуда не призвела до ускладнень. Якщо бажаєте, можу порадити хорошого?

 — Ні, ні, не варто! Ви краще сідайте, де вам буде зручно, а я постараюся знайти щось відповідне з тієї царини, яка вас цікавить.

 Сказала і, почервонівши, кинулася в перший-ліпший прохід, нібито виконувати моє побажання. Ну а я, вибравши вільне місце, сів на стілець і, підперши рукою щоку, почав відчайдушно позіхати в очікуванні замовлення.Хвилин через десять дівчина нарешті зволила з'явитися у залі, важко несучи перед собою добрий десяток товстих книг у старих потертих палітурках, які із великою потугою вивалила переді мною, видавши гучний подих полегшення.

 — Якщо вам знадобиться щось ще — звертайтеся! Я буду у себе за столом.

 — Дуже дякую, чарівно панянко, — чарівно посміхнувся я їй у відповідь і відразу з головою занурився в читання, зовсім не звертаючи уваги на те, як бібліотекарка, червона від збентеження, хитаючись немов п'яна, ледве дійшла до свого столу і, знесилено плюхнувшись на крісло, залпом осушила дві великі склянки води, після чого почала час від часу крадькома поглядати в мій бік, при цьому покусуючи свої тонкі губи.

 Дві години я вивчав принесену працівницею бібліотеки об'ємну літературу найдикішого й найбожевільнішого змісту, який мені коли-небудь доводилося вичитувати з книг, але результату так ніякого і не досяг. Можливо, я не з того почав, або це був завідомо хибний шлях, і читанням книг ніякого параметра не підняти — хіба що власну ерудицію і грамотність. Але не може такого бути, щоб у здоровенному місті бали Інтелекту можна було підняти в одного лише Соломона.

 Цікаво, а що читають системні, які приходять сюди в гонитві за прокачуванням? Адже не один же я такий розумний, що додумався піднімати цей параметр читанням книг. Треба запитати у бібліотекарки:

 — Дівчино, а дівчино, можна вас попросити підійти до мене?

 — Так, так, звичайно. Чи можу я вам ще чимось допомогти?

 — Скажіть, будь ласка, якщо це, звичайно, не секрет, а що читають інші системні? Які книги у них найбільш затребувані?

 — Складне питання, навіть і не знаю, що відповісти... Різне читають, так відразу і не пригадати. Невже в тих книгах, що я вам принесла, нічого потрібного для вас так і не виявилося?

 — На жаль. І боюся, що знайти те, що шукаю, самому мені буде не під силу. Тому і подумав: а може, піти протоптаною стежкою і зрозуміти, в якому напрямку рухаються інші.

 — Якщо ви хоча б приблизно підказали мені, що конкретно для себе хочете знайти, то, можливо, я й допомогла б вам відшукати потрібне?

 — Боюся, так відразу і не пояснити... Розумієте, ось прожив я чверть століття, вбивав монстрів, потім до ранку гуляв з друзями, прокидався в обіймах різних жінок, і коли одного разу поглянув на себе в дзеркало... то нікого там не побачив. От якось так, якщо ви розумієте, про що я?

 А що їй скажеш? Мовляв, треба знайти таке чтиво, яке прокачує характеристику — Інтелект, і бажано, щоб з тієї книги побільше балів отримати. Так, більшість місцевих, тісно спілкуючись з нашою братією, були в курсі основних потреб системних, але залишалося ще безліч людей, які вважали наші суперможливості особливостями виду. І почни їм розповідати про параметри, руни і зілля — вважатимуть такі балачки п'яним маренням і у кращому випадку не стануть тебе слухати, а в гіршому — ще й повідомлять куди треба. Те саме і з цією зачитаною бібліофілкою. Краще втюхати їй добру порцію хитромудрого марення, ніж конкретно пояснити мету своїх пошуків. І на подив, цей метод приніс свої плоди...

 — Я зрозуміла! Ви шукаєте себе в цьому місті пороку й розпусти, і вирішили почати зі знань. І це правильно, шлях знань найважчий і водночас найдостойніший. Він відкриє перед вами безліч доріг, серед яких ви обов'язково знайдете свою. Я зараз!