Частина 4

 Тут мені згадалося, як виявив її у себе в ліжку. Ні, нічого надзвичайно екстремального не сталося, просто прокинувся від того, що мені в підборіддя щось уперлося і почало заважати. Розплющивши очі й намацавши рукою це «щось» у місячному світлі, розгледів маленьку рожеву п'яточку з пальчиками-горошинами. Усе ясно. Певно, як зазвичай, вночі захотіла спати зі мною, і Сама́й змушена була випустити невгамовну, бо починала виносити мізки.

 Вирішив перевернути її головою до себе, щоб укласти як зазвичай, під лівий бік, і почав нишпорити рукою у себе по грудях і животі. Адже якщо логічно прикинути, то раз нога біля підборіддя, то все інше — трохи нижче. Але, на подив, так нічого і не намацав, крім свого ж живота. Не зрозумів. Може, сповзла вниз і треба шукать десь під ковдрою?

 Загалом, повністю прокинувшись від неясності ситуації, підняв голову і відкинув ковдру, щоб подивитися, що там і як. Ну а там все в стилі П'яточки, яка спала, практично повністю зарившись головою під подушку, ліву ніжку відкинувши далеко назад, а праву уперши мені в підборіддя. При цьому ставши уві сні на повний шпагат, від чого я і не міг її намацати через такий перекіс. Теж мені, гімнастка недороблена. Напевно, приснилося, що Сама́й на кухні готує її улюблену кашку, ось і понеслася душа в рай, розвалившись уві сні на все ліжко. Сфотографував це творіння на пам'ять, витягнув з-під подушки і притягнув до себе під бік, наостанок легенько полоскотавши п'ятку, викликавши потішне тоненьке «і-хі-хі-хі-к». Посміявся сам, обійняв рукою, обережно притиснувши до себе, та так і заснув знову.

 Зараз, згадавши маленьку нічну подію, знову не стримав посмішки, ласкаво погладив маленьке м'яке вушко, викликавши у малої милу посмішку з кумедним зубчиком, що вічно стирчить назовні, загорнув її зручніше в ковдру так, щоб із жодного боку не дуло, позіхнув і навшпиньки поспішив до виходу.

 Але навіть не встиг відчинити двері, як повз мене промайнула постать Сама́ї в нічній сорочці. Одна рука її була притиснута до рота, а іншою вона намагалася триматися за стіну, щоб у темряві ні на що не натрапити і не впасти. Через секунду з боку ванної кімнати долинули важкі блювотні відлуння.

 Отакої, ось і попустували. Це вже вдруге я застаю її в такому стані, і головне, що почалося це все недавно, буквально тиждень тому. Може, від П'яточки чимось заразилася? Хоча мала, якщо щось не так, то в основному тільки дристає, та й мене б, напевно, щось прихопило, хоч мені — що тому солов'ю... Або це я сам через постійні контакти з мерцями приношу в дім стійкий і дуже неприємний дух, від якого її зносить. Сам уже звик, та й мала, не один місяць блукаючи по підворіттях, теж адаптувалася до всього. А ось Сама́й, не звикла до такого амбре, стала схильна до блювотних рефлексів. Може, випросити у Степанова ту мазь, що він в ніс собі пхав, щоб мою смаглявку не мучило так?

 Загалом, прикривши двері до спальні, тихо попрямував до ванної, щоб підтримати дівчину і, якщо що, бігти будити Баффі.

 — Сама́й, з тобою все гаразд? Це вже вдруге тебе так трясе. Як на мене, не дуже гарна тенденція, може, все-таки збігати за Баффі?

 — Не турбуй дівчину, зі мною іноді таке буває. Це, напевно, через твій вчорашній запах. Я ввечері виносила речі в прання, ось він мені і в'ївся в ніс. Не бійся, зараз все пройде. А як там маленька? Вона вчора так наполегливо рвалася до тебе, незважаючи ні на які мої вмовляння, що мені довелося відпустити її. Добре хоч переповити дала себе, а то колишня пелюшка вже зовсім мокра була.

 — Що, її як і раніше проносить?

 — Та ні, з цим все вже більш-менш гаразд, просто часто пісяє. Баффі приходила і наклала ще раз «Мале зцілення», але каже, що, аби повністю позбутися цієї недуги, потрібне «Велике зцілення», а вона ним поки не володіє. Треба знову Айболита кликати.

 — Ну, заради такої справи можемо і покликати, тільки щоб працював, а не біля тебе увивався.

 — Як приємно, коли ти ось так ревнуєш мене. Значить, я тобі не байдужа. Не бійся, мій ревнивцю, навіть із безперервним потоком своїх вигадливих компліментів йому все одно нема на що розраховувати — мені подобається зовсім інший чоловік. Правда, трохи безрозсудний і шалений, але тільки йому належить моє серце.

 — Ах ось воно що! Так, ану зізнавайся, я його знаю? У тебе з ним уже щось було?

 — Тихо, дурнику, не кричи. Дитину розбудиш. Проведи мене краще до ліжка, а то щось ноги не тримають, — вона ніжно притиснулася до мене, сховавши обличчя на грудях.

 — Точно Баффі не кликати?

 — Точно, вже проходить, просто треба трохи полежати. А ти сам що так рано прокинувся, ввечері виглядав таким втомленим? Може, теж ще лягай доспати, чи сьогодні знову на цілий день кудись зібрався?

 — Залишилося ще кілька незавершених справ, і буду збиратися в рейд за місто полювати на мерців. Треба грошей заробити, а то зима на носі, а у нас по шафах з одягу все літнє — замерзнемо до біса.

 — Ну, нам із Самі на зиму теплих речей вистачить з головою, це у вас із П'яточкою — одні тільки сарафанчики і футболки. Добре, що ти про це вже зараз почав думати — дорослішаєш, стаєш більш відповідальним. Як з'явиться вільний час, виберемося до міста й одягнемо вас із малечею, щоб стильно і по сезону.

 — Що значить — нас із малечею? А ви що, із Самі в старих речах ходити зібралися? Я бачив ваші «теплі речі», наполовину поїдені міллю. Раджу сьогодні же викинути їх у сміття або краще роздати жебракам!

 — Одягнути всіх чотирьох влетить тобі в досить пристойну суму, я б на твоєму місці не поспішала так сильно витрачатися. Золото може і для чогось іншого знадобитися, тим більше через місяць треба буде вносити передоплату за житло. Краще тітоньці Поллі переплатити трохи більше, щоб вона могла на зиму запастися достатньою кількістю вугілля для котла — щоб хоч вдома було тепло. А ми з донькою поки що в старому походимо, тим більше, що воно зовсім і не поїдене міллю, я одяг постійно провітрюю, до твого відома.