Частина 3

 — Що-що... Дитинка захотіла какати, а ти спиш п'яна на підлозі, та ще й обісцяна вся.

 — Це хто п'яний і обісцяний?! — обурено пирхнула Сама́й і кинула в мене перше, що потрапило під руку — тобто зняту пелюшку.

 Потім, зрозумівши, чим кинула, опустила очі вниз і, побачивши велику мокру пляму на ковдрі, скрикнула і миттю перевела розгублений погляд на мене.

 — Та я ж не винна, що мала вічно її знімає. Просто, напевно вже, занадто велика для пелюшок, ось вони їй і заважають.

 — Та годі, сам знаю, що і до чого. Вставай давай. А що це ви мені за презентацію тут влаштували?

 — У сенсі — презентацію?

 Ну, я їй і розповів, з яким непрезентабельним видовищем мені довелося зіткнутися біля входу до квартири, до того ж ще й супроводжуваного музичним акомпанементом. Сама́й сміялася — ледь за живіт не хапалася. П'яточка, почувши сміх, і собі взялася верещати й радісно підвискувати їй як заведена, підстрибуючи на горщику і голосно пускаючи гази. М-да-а, ну й весела у мене сімейка.

 — Гаразд, йди до ванної, а я поки розігрію для тебе вечерю. До речі, а чим це від тебе так тхне?

 — Краще тобі не знати. Тільки ти так і не відповіла, чого ви біля дверей на підлозі спати задумали? А якби я в темряві спіткнувся і впав на вас? Передавив би неборак до чортової матері!

 — Так я тому і лампу не гасила. Але взагалі-то ми не спати тут вляглися, а тебе чекали. Як почало темніти, П'яточка, немов заведена, почала літати по дому. То в комору побіжить, щоб спробувати підчепити прибиту тобою дошку, через яку вона раніше назовні вилазила, то проситься на підвіконня її посадити, аби звідти за тобою виглядати. А коли ти так і не з'явився, почала весь час бігати за мною навкарачки і жалібно скиглити, як цуценя. Ну, я й почала заспокоювати її: мовляв, треба ще трішки почекати — і ти увійдеш у ці двері. Так вона як сіла біля них, так навідріз і відмовлялася звідти йти. Ми навіть вечеряти там сіли, перед цим постеливши покривало, щоб не було холодно і зручніше сидіти. Ось так в очікуванні і заснули.

 Хм, ось як, виявляється, було діло. А я ще й ображатися надумав, що мене так «непривітно» зустріли. Просто голодний і втомлений, не в тому настрої з’явився, щоб позитивно мислити. Хоча з П'яточкою треба б до всього вже звикнути.

 Підійшовши до неї, поки вона так радісно тужилася, нахилився і легенько полоскотав за вушком. Малу аж пересмикнуло від задоволення. Вигнувшись і видавши тоненьке «і-і-і», малючка вхопила своїми маленькими ручками мою руку і міцно притиснулася щокою до долоні, аж примружившись від насолоди й розтягнувши рот у кумедній посмішці з випнутим переднім зубчиком, закинутим на нижню губу. Ну і як у нас зазвичай водиться, кульмінацією сердечних обіймів став гучний «Пр-р-х» і різкий сморід, від якого мене повело вбік.

 — Так, досить на сьогодні цих телячих ніжностей. Я в душ!

 — Любий, ти сильно зголоднів? Тобі багато покласти?

 Хм, «любий»!.. Схоже, для Сама́й наші з нею стосунки перейшли на новий етап, хоча для мене поки що нічого не змінилося. Ой біда, біда!

 — Усього і побільше, а що залишиться, не ховай, бо може не вистачити.

 Гарненько вимившись, я закинув свій дорогоцінний сет у прання і, одягнувши нові домашні шорти, які мені купила Сама́я, щоб не ходив по дому при дитині в одних трусах, швиденько вискочив на кухню і кинувся до столу, що вабив кулінарним різноматтям. Дорогою ледь не збив П'яточку, що стирчала біля дверей і миттю хряпнулася навкарачки, задерши догори голий зад, одразу ж кинулася за мною, голосно цмокаючи губами, але відразу ж була перехоплена Сама́й і віднесена до ванної митися.

 Коли двері з ванної знову відчинилися, мала, загорнута в новий «підгузок», вискочила з дверей і знову побігла до мене. Ну а я, змівши зі столу абсолютно все, що там було їстівного, напівлежав на стільці, тримаючись за роздутий живіт, і не міг зрушити з місця. Шибениця, не зупиняючись, при цьому віддано дивлячись в очі, почала дертися по моїй витягнутій нозі вгору, не припиняючи свого дивного чмокання.

 — Сам, вона що, їсти хоче?

 — З чого ти взяв? Ми з нею перед твоїм приходом тільки повечеряли, і досить ситно. Не думаю, що вона так швидко зголодніла.

 — А чого вона цмокає?

 — А це у неї з'явилася нова фішка, до якої тобі тепер доведеться наново звикати.

 — Що ще за нова фішка? Не треба мені ніяких нових фішок, мені й старих з головою вистачає!

 — Ой, я просто не так висловилася. Фішка зовсім не нова, просто забута стара, яку вона сьогодні згадала. Думаю, ти по звуках здогадався, яка саме.

 — Не муч мене, Сам.

 — От недотепа! Пам'ятаєш, як ти вранці перед відходом поцілував нас на прощання?.. Після цього маленька і згадала ваші колишні поцілунки з обіймами, і так запала на цю тему, що мені за сьогодні разів десять довелося витримати цю процедуру. Ну а тепер настала твоя черга, так що сміливо вперед, тату.

 — Ой, блін! П'яточко, давай це твоє чмокання перенесемо на завтра, мені якось сьогодні вже не до того.

 — Давай, давай, татусю. Не ухиляйся від сімейних обов'язків, маленькі діти іноді потребують батьківської ласки і турботи, особливо дівчатка.

 Хвилин через десять, весь зацілований і обслинений, я втомлено поплентався до своєї кімнати спати. Цього разу П'яточку вирішили залишити ночувати із Сама́єю, тому що, гарненько виспавшись перед моїм приходом, лягати паршивка навіть і не збиралася, бігаючи по дому як очманіла й гучно гепаючи всіма чотирма кінцівками. Але мене це мало хвилювало, бо я повільно, але впевнено засинав під розмірений кінський тупіт, і ніщо не могло цьому завадити.

 Та перш ніж лягти спати, встиг закинути отримані від нового рівня десять балів в Інтелект, що, правда, не дуже-то й допомогло мені, аби зуміти активувати руну Розуму і зрозуміти, що вона собою являє і на що впливає. Але завтра буде новий день — буде й їжа.

                                    Клас: Стрілок — стихійник. Ім'я — Еех. Рівень — 58