Частина 2

 — Що ж, цьому є своє пояснення, і воно криється в катастрофічній нестачі кадрів, причому кваліфікованих. Народу в поліції охорони, патрульній службі, в штурмових групах у нас надлишок. А ось слідчих, оперативників та експертів вкрай мало. Інколи навіть поділитися своїми думками ні з ким. У нас на одному з районів всього лише два оперативники працюють, а в районі кілька десятків тисяч мешканців. І зауважте, звичайні злочини нікуди не поділися, хоч місто більш-менш спокійне, якщо врахувати його становище, але все одно щодня відбуваються і вбивства, і пограбування, і зґвалтування, і кожна така справа вимагає свого ретельного розслідування.

 Муніципалітет запитує нас по кожному пункту, а яку відповідь можуть дати дві людини, які по вуха загрузли в усьому цьому лайні? А тут ще й інфіковані так невчасно почали мудрити зі своїми клятими контурами. А якщо згадати, скільки за останні кілька років досвідчених співробітників загинуло, та й до всього ще й начальник поліції потрапив под підозру в скоєнні низки тяжких злочинів, а з ним потягнулися ниточки до безлічі службовців відділу — і це, вважай, знову нам у мінус. І зауважте, ніякої школи поліції або іншої подібної інституції у нас не існує, поповнення чекати нізвідки. А щоб організувати подібну установу, буде потрібно чимало коштів, людей і часу. А у нас немає ні того, ні іншого.

 Ось і пробуємо потроху викликати людей на відверті розмови, якщо можна так висловитися. Інколи трапляються досить кмітливі суб'єкти на кшталт вас, які мимохідь видають цілком робочі версії, з якими потім можна працювати. Здавалося б, дурість несусвітня, але іншим разом так запрацюєшся, що в голову зовсім не лізе нічого путнього — тоді й такий метод себе цілком виправдовує. Як то кажуть, у нашій справі всі засоби прийнятні. Так ось і живемо.

 — До речі, громадянин Еех до вашого приходу висловив цілком слушну думку, як через муніципалітет можна залучити деяку кількість фахівців зі сфери ясновидіння, — похвалив мене Степанов.

 — Це щоб злочини легше було розкривати?

 — Ба більше, працювати на випередження.

 — А як змусити тамтешніх радників погодитися вам допомогти, теж придумали?

 — Є одна тема в розробці. Якщо все пройде як нам треба, то з'явиться досить переконливий аргумент для плідної співпраці.

 — Я бачу, ви вже знайшли спільну мову, друзі-товариші, раз плануєте справи на такому рівні. Що ж, дійте. Фортуна любить сміливих. Ну а поки давайте розходитися хто куди. І, Степанов? Обов'язково сьогодні ж знайдіть той портфель. Нам потрібно найближчим часом зібрати якомога більше доказів у цій справі, щоб до ранку хоч про якусь виконану роботу могли відзвітувати перед радою. На цьому поки все. Доброї ночі, громадяни.

 — Який же він нудний, Степанов. Якщо що, надалі не приводь його до мене на допити, краще відразу саджай, без суду й слідства.

 — Така прерогатива тільки у суддів та вищої управлінської ланки. А Володимир, до слова, тому такий і нудний, що мітить на місце начальника поліції.

 — А у вас що, дійсно настільки серйозний кадровий голод, що працювати ні з ким?

 — Ще й який! Я особисто зараз веду вісім справ одночасно. Від такого обсягу інформації іноді плутаю прізвища підозрюваних. А ти мені ще й торочиш постійно, ніби глузуєш: «збери команду аналітиків, медіумів з оракулами»… Та нам би хоч якогось зачуханого дільничного з самого задрипаного села Система підкинула чи хоч контуженого шерифа зі штатівських містечок у чотири будинки — в землю б їй поклони били.

 — Ну що тут сказати: «І один у полі воїн, якщо в полі один». Ти, до речі, Аньку не бачив?

 — У черговій частині на тебе чекає, бідового.

 — З чого це я раптом став бідовим, а, Степанов?

 — Ну а як же? Здавалося б, попросили тебе про дрібницю — передати людині портфель з паперами. Що, здавалося, може бути простіше? Так ти й там примудрився таких справ накоїти, що весь департамент на вухах стоїть.

 — Ах ти ж морда лиса! Так виходить, це я в усьому винен, що ви замість начальства монстрів у себе вирощуєте? Мабуть, тому й обертаються, що зажерлися ви тут! Он мені навіть бутера нещасного западло було залишити... До речі, про начальство... Тримай, це пляшечка з давньою сімейною настоянкою від усіх хвороб, мені Жерар її передав перед тим, як упокоїтися. Здай про всяк випадок до лабораторії, може, щось виявлять.

 — Чому ж ти раніше про неї не згадував?

 — Просто з голови вилетіло, та й не до того було. Але, поспілкувавшись із тобою і зрозумівши, що ти теж хворий, та ще й на всю голову, ось тут і згадав про неї. І моя тобі порада: перед тим як здавати, відсьорбай трохи — може, хоч це тобі допоможе.

 — Шкода, що ти не випив, може, тоді у мене сьогодні була б спокійна ніч.

 — Ось у чому справа! А я все голову ламаю, чому тебе так довго тримають, а це ти прання затіяв? — зауважила Аня, коли я сідав до неї в двоколісний візок.

 — А у тебе, я бачу, гарний настрій? Ех, треба було їхати як є, ти б завтра не тільки форму прала, але ще й тарантас свій шкребла б як оскаженіла.

 — Чистка і ремонт двоколки входить до переліку держпослуг. А навіщо мокре на себе одягав, чому у Степанова нічого сухого не випросив?

 — А що у нього з одягу можна взяти мого розміру? Хіба що носовичок, а бродити вночі по відділу та шукати потрібний розмір штанів мені вже якось лінь було. Ваш особист так задовбав мене своїми розмовами, що я після нього мало хреститися не почав та поклони бити, радіючи чудодійному визволенню. А ти говориш — сухе... Добре хоч взагалі на людину схожий, правда, запашок все ще присутній.

 — Тільки чомусь нічого по-людськи у нас з тобою не виходить. Хотіла хоч один вечір удвох як слід провести, та й то все пішло шкереберть. Це доля нас так випробовує чи ми просто не створені одне для одного?

 — Слухай, а у тебе ж вдома гуска в духовці пеклася! Вона часом не згоріла, та ще й разом з будинком?

 — Невже тебе тільки це зараз турбує? Я, взагалі-то, говорю про нас із тобою, про нашу подальшу долю.