Частина 6

 Малий тут же почав ритися у своїх тюках і за пару секунд дістав звідти довгу мотузку. Розрізавши її на дві частини, він розділив ключі на дві пари, після чого одну пару зв'язав однією частиною мотузки, яку відклав на стіл. З іншою, проробивши ті самі маніпуляції, зав'язав на міцний вузлик і повісив собі на шию.

 Я прямо був у захваті — і все-то він знає: де що лежить і як із цим правильно поводитися, щоб було просто та практично. Навіть думка заскочила в голову: от би собі такого пацана завести — і будинок був би в порядку, і з дисципліною в хаті не було б проблем.

 Та тільки це один бік медалі. Адже, по суті, його ще ростити й ростити. Те, що він рукастий та господарський, не означає, що і з навчанням у нього все буде гаразд. Комусь та наука дається з легкістю, а хтось, скільки не старайся, більше трійки-четвірки не витягує, особливо у царині точних наук. Як-то кажуть, не всі ж професорами народжуються, але якщо з навчанням не ладитиметься, то й далі, кудись вище, йому буде ой як складно пробитися.

 Але я, як батько, зобов'язаний буду хоч якось влаштувати його майбутнє, щоб він не починав життя з пошуків їжі та даху над головою, а щоб шукав свій сенс у житті і своє місце в ньому, щоб мав вибір і гідне майбутнє, а не існування від заробітку до заробітку.

 Подумав, подумав — і відкинув цю думку якнайдалі: ні, я не готовий брати на себе таку відповідальність. До того ж — а Зарі куди подіти? Не перетворювати ж хату на циганський табір. Та й незрозуміло, як із його тягою до порядку і самодисципліни він із П'яточкою — яскравою представницею хаосу і безладу — буде уживатися. Це ж вічний конфлікт у будинку: крики, плач, верески і лайка. Мені що тоді — з власного дому тікати і спати в парку на лавочці або піти в запій? Ні, Мішаня, з питанням про батьківство — це точно не до мене. Я, звичайно, чим зможу, тим допоможу, але не більше.

 Тому, поплескавши хлопця по плечу і побажавши удачі в подальшому облаштуванні, я вийшов на вулицю і попрямував до хвіртки, до якої, як на замовлення, під'їхав двоколісний візок із Анею. З її слів, Зарі вже настільки освоїлася в усій цій метушні, що більше супроводу не потребувала, і дівчина зі спокійною душею залишила її на піклування Альберта.

 Я ж, попрощавшись із Мишком, про всяк випадок попередив, щоб нікому, крім мамки, не відчиняв: хоч район тут начебто й спокійний, а сусіди всі суцільно статечні та добропорядні люди, але, як-то кажуть: «Береженого й Бог береже». Він мене відразу ж запевнив, що вже не дитина і сам знає, що до чого, потім статечно подякував за такий подарунок і пообіцяв, що якщо зі мною трапиться хоч якась неприємність, то я завжди можу розраховувати на його допомогу.

 — Отак-от, Стрілку, потихеньку налагоджуєш зв'язки в суспільстві, — підколола мене дівчина, коли ми вже від'їхали на досить пристойну відстань.

 — Смійся, смійся, синьоока, адже ніхто не знає, що його чекає в майбутньому. Може, пацан доросте до нового головного радника міста — будеш ще струнко перед ним стояти.

 — Ну, це навряд чи. Перед цим не стою і перед іншими не збираюся. Ну а щодо майбутнього — ти правильно сказав. Ніхто не знає, що нас там чекає, і навіть ти, Стрілку. Тому й постає питання: навіщо ти витрачаєш такі величезні гроші на перших-ліпших бідолах? Чи ти думаєш, що вони єдині в місті безпритульні і, допомігши їм, ти закрив це питання?

 — Ну, по-перше, не «комусь», а Мішані — я ж двічі врятував його від смерті, тому і несу відповідальність за його життя. Ну а, по-друге, скільки там тих грошей — ще зароблю.

 — Скільки не скільки, а на гарне весілля вистачило б. Якщо ти розумієш, про що я, — відповіла дівчина, блиснувши на мене своїми синіми очима.

 — Ой! Ти що! Робиш мені пропозицію? Це так несподівано, що я навіть не готовий так відразу щось відповісти…

 — От ти хворий! Я маю на увазі, що треба вже трохи подорослішати й узяти за звичку спочатку думати, а потім уже щось робити. Це стосується всіх аспектів твого життя, і тим більше фінансових.

 «Дзинь».

 (СИСТЕМА) Увага! З огляду на те, що персонаж Еех, активувавши одну з трьох нагород, вручених містом за Велике Діяння, безоплатно передав її на користь місцевих жителів, що опинилися в скрутному становищі, а також пожертвував велику суму зі своїх особистих коштів, на певний час позбавивши себе можливості для подальшого розвитку, СИСТЕМА визнала такий вчинок як Особисте Велике Діяння і заохочує персонажа Еех:

 Камінь Розуму (рівень 1) — неактивний (для активації параметр Інтелекту має становити 50 балів).

 (СИСТЕМА) Здійснюйте різноманітні героїчні діяння на благо міста, і ваші нагороди будуть ще більш цінними та унікальними!

 От тобі, мадемуазель Анно, і «подорослішати», і «спочатку думати, потім діяти». Загалом правильно кажуть: «Послухай жінку і зроби по-своєму». Взяти б цю справу, заскрінити та тикнути в твою чарівну мордашку, щоб патякати даремно більше не хотілося. Та поки зарано ще світити таким добром, толком не розібравшись, що воно таке, та ще й без можливості активувати. Поскупився в Інтелект вкладати, ось тепер і розплачуюся невідомістю. Ну так цьому можна зарадити: от розберуся за пару днів із тутешніми справами і рвону за місто полювати на монстрів.

 — Гей, Стрілку! Ти про що думаєш? — перервала Аня мої роздуми.— Та ось підраховував у голові тут... Ні, ну ніяк би не вистачило нам цих грошей на нормальне весілля, одна тільки твоя сукня обійшлася б у третину цієї суми, — відповів я перше, що спало на думку, зовсім не розбираючись, скільки коштують там ці сукні та інша нісенітниця, пов'язана з цим обрядом.

 — Ти що, хочеш мені сукню повністю із дорогоцінного каміння купити? Звичайно, приємно, тільки я думаю, що ось такого, вже надзвичайно дорогого, нам точно не потрібно. Але якщо тебе так зацікавило це питання, то ми можемо якось вибрати час і походити місцевими весільними салонами, щоб приблизно бути в курсі, до чого нам у майбутньому готуватися і з якими витратами доведеться зіткнутися. До речі, хочеш заробити мою вдячність і позачерговий пристрасний поцілунок?