Частина 1

 — Тоді так, справа набуде зовсім іншого повороту, і крамарю, хочеш не хочеш, доведеться-таки давати свідчення. Але тільки я не піду на таке, тому що ми, хоч і друзі з тобою, але навіть заради дружби я не можу посадити невинну людину за сфальсифікованим звинуваченням. Вибач, що так прямо.

 — Блін, та як же тобі, дурню, пояснити, що я не прошу тебе нікого саджати! Так, у цій справі є і мій особистий інтерес, про який ти вже знаєш, і ще раз повторюся, щоб поставити остаточну крапку. І так, моя особиста вигода в тому, щоб позбавити цього старого чорта батьківських прав і віддати дівчинку, яка йому нафіг не потрібна, рідній матері. Але це просто так підфартило, що мої і державні інтереси збіглися. Головне, що мені — і не тільки мені, але й тобі теж — треба дізнатися, з якою метою почали виготовляти такі зілля. Щоб у шахтах робітникам легше киркою махати чи щоб городяни на полях замість коней орати почали, аби худобу не заганяти? Думаю, за ціною невигідно буде місцевим людям таке доповнення до характеристик. Навіть для нас воно коштує певних грошей, а що вже говорити про місцевих із їхнім копійчаним заробітком. Але проблема в тому, що справа не обмежується одним тільки зіллям. Я не знаю, як тобі, але мені досить часто трапляється зустрічати місцевих із даром, і, здається, це не швидкоплинні примхи еволюції, а цілеспрямована діяльність, яка набуває все більших масштабів. Це і доводить поява ось таких еліксирів у вільному доступі. А може, і не у вільному, тому що ти про них досі ніколи й не чув, як і про «прокачаних» місцевих.

 — Звичайно, поява таких особистостей буде дуже цікавою для нашої влади, і, навіть можливо, в майбутньому становитиме реальну загрозу системним як виду. Адже навіщо Системі возитися з душами, витрачати час і цінні ресурси, якщо місцеві під боком самі навчилися таке творити? Але, по-перше, без доказів усе це схоже на казку, а по-друге, у чому тут злочин? Влада, звичайно, у будь-кому разі візьме під свій особистий контроль цю ситуацію, щоб уникнути хаосу, так би мовити. Але мене цей факт не повинен хвилювати абсолютно. Ці твої місцеві з даром поки нічого поганого нікому не зробили. Порядок не порушують, не грабують, не вбивають. Хіба що один із них, за твоїми словами, наковтавшись цього пійла, вдарив тебе по обличчю, та й то, якщо судити суто по-людськи, за справу. Адже, як не крути, але його колишня дружина пішла до тебе, хоч ти й подаєш цю ситуацію під іншим кутом — ось і зірвався чоловік, не витримав, так би мовити, наруги над своєю чоловічою гідністю.

 — Ти все так спрощуєш, тому що за суттю своєю — простий слідчий. Вибач за «простий», але твоя робота починається, коли злочин уже відбувся. Тільки тоді ти включаєшся в процес: збирання доказів на місці злочину, опитування свідків, результати експертизи на предмет відбитків, сторонніх предметів та іншого, з чого потім складаєш загальну картину. Так би мовити, тактик із вузькопрофільною спеціалізацією. А я — як би простий чувак із дуже багатою уявою, який, до речі, вже, за твоїми словами, не раз довів тобі свою корисність і якого ти з цієї ж причини хочеш кров із носа залучити до себе на службу за нечувані бонуси. І ось цей чувак побачив якусь картину в цілому і зробив відповідні висновки, які хоче до тебе донести, щоб ти вловив суть проблеми і, задіявши свій тактичний розум, запобіг тому, що чувак собі нафантазував. Тобто я побачив ще не скоєний злочин із купою жертв і, як добропорядний громадянин, хочу тебе про нього попередити. Ну, а ти роби далі, як сам знаєш. А щоб тобі стало більш-менш зрозуміло, про що я говорю, розповім, що бачив. Для цього почну по порядку. Ти чув коли-небудь про якогось Семена на прізвисько Сьома?

 — Звичайно. Дрібний шахрай: обкрадав людей та промишляв аферами, тільки уже понад два місяці як зник. А ти щось чув про нього?

 — Його пернаті зжерли прямо на моїх очах, якраз два місяці тому. А перед цим він натякнув, що, до всіх своїх дрібних гріхів, грабує і ґвалтує щойно прибулих системних, знаючи приблизне місце їх появи. А можливо, і вбиває після цього. І знову-таки про це тобі нічого не відомо, тому що не залишилося свідків. Але справа не в цьому. Просто в момент нашої зустрічі його добряче цапнув зомбі, який прорвався за периметр і якого я встиг вбити. Та найдивніше: після страшних ран, завданих йому інфікованим, він досить швидко оговтався і доволі жваво почав рухатися як для смертельно пораненого. Я тоді ще здивувався, як таке може бути, але потім усе забулося і втратило для мене значення. Адже в моєму житті з'явилися досі небачені монстри, яких доводилося майже щодня мочити, — розповів я історію про першого жителя Терри, якого зустрів відразу після появи, та мною ж і вбитого, про що я свідомо промовчав, щоб уникнути зайвої тяганини. — Це раз! Потім я «замолоду» взявся виконувати завдання міста з тих, що висять на кожному ринку на дошці оголошень. Там у компанії незнайомих мені хлопців та під проводом представника правопорядку, якогось містера Блока, ми пішли відловлювати в занедбаному районі східного кварталу безпритульну дітвору. Де мені довелося неабияк побігати за дрібним гаденям на ім'я Спритний Чом.

 — Ага, чув про такого, його дійсно неможливо наздогнати. А як тобі це вдалося?

 — Волею випадку. І мені тоді ще здалася дивною його нелюдська спритність. І якщо хлопчака трохи розпитати...

 — Тільки його знову доведеться ловити. Вже з місяць, як втік із притулку, і, я чув, знову почав красти. Але ось наздогнати його ніхто з моїх так і не може, вже думаємо, кого з системних найняти.

 — От я й займуся.

 — По руках!

 — Тільки як ваш позаштатний співробітник із повною зарплатою, зарахований рівно три тижні тому. І щоб твоя совість тебе не сильно мучила, гроші із зарплати можеш перерахувати до фонду відшкодування збитків, завданих громадському туалету у приміщенні міської ратуші невідомими особами.

 — Ти мене поки що ні в чому не переконав, щоб піти на службове зловживання. Сьоми, з твоїх слів, давно немає серед живих. А як то кажуть: немає тіла — немає діла. Спритний Чом десь собі бігає і, можливо, швидкий від природи, а не внаслідок зовнішнього впливу. Що ти ще маєш сказати?