Частина 5

 — Не все відразу, мій друже, я ж не рентгенівський апарат, хоча такий Навик у мене є.
 — Ух ти, а воно лише наскрізь просвічує чи можна налаштувати так, щоб усе було видно без одягу?
 — Стрілку, замість того, щоб дурницями займатися, краще потримай дитину, поки пан лікар її оглядатиме, а то вона мене зовсім не хоче слухатися. А я поки приготую їй поживну суміш.
 — Люб’язна Сама́й, тільки благаю вас, не надто жирну, і намагайтеся надалі давати лише потроху, а то дивлюся, ви зі страху так її перегодували, що животик здувся.

 — Який перегодували, всього лише пляшку молока випила! — повідомив я, підійшовши впритул до столу із суворим виразом обличчя, від чого скиглення й непотрібна жестикуляція відразу припинилися.
 — У її стані це занадто багато, треба було давати кожні п'ятнадцять-двадцять хвилин по столовій ложці. Сподіваюся, рідину хоч закип'ятили?
 — Ну, принаймні принесли її теплою, я маю на увазі рідину, тобто молоко.
 — Ясно, ясно... а це що таке? Невже дитину, до всього ще й били? Чорт, та не просто били, а різками сікли. Напевно, біль був пекельним, не дивно, що у неї свідомість помутніла. Допоможи-но перевернути її на живіт, хочу оглянути пошкодження на спині... Ай! Як вона дряпається! Ні, друже, так не піде, треба терміново обстригти малій нігті, а то до кінця огляду мене самого доведеться рятувати.
 — Якийсь ти Айболит, зовсім і не Айболит. Он твій тезка кого тільки не лікував: і корову, і вовчицю, і ведмедицю. А у них кігті та роги значно більші за кігтики моєї малечі, і нічого, не скаржився і не скиглив як ти.
 — От любиш ти покепкувати, замість того, щоб просто взяти й обрізати якісь кілька нігтів, аби ми могли скоріше закінчити з оглядом та братися до лікування.
 — Все, все, вже йду. Баффі, допоможеш потримати малу, поки я...
 — Звичайно.

 Але сказати легше, ніж зробити. Пальчики були настільки тоненькими, а нігтики я намагався обрізати під саму шкірку, і їй, напевно, було досить боляче, тому, поки обчикрижував ручки, нас весь час супроводжувало тоненьке цуценяче «іу-іу-іу», так що доводилося перериватися на сюсюкання, лоскотання животика і маленьких рожевеньких п'яточок. Від такого переходу мала починала радісно пищати і хихикати, і коли радісні верески досягали апогею, знову брався за справу.
 З горем навпіл нігті на руках зникли, після чого ми з Баффі, приречено переглянувшись, перейшли до ніжок, але тут я здогадався збігати в кімнату і прихопити Мимру, яку з урочистим виглядом вручив малій. Знову радісне верещання наповнило ванну кімнату, але іграшка, тільки-но потрапивши до рук дівчинці, відразу ж була обжована та обслинена. Та й плювати, все одно мені ніколи ця лялька не подобалася, тож відразу взявся за нігті на ніжках. Там справи пішли краще, мала іноді сіпалася, но була так захоплена жуванням і псуванням іграшки, що мало звертала увагу на болісні імпульси.
 Упоравшись з нігтями, я заодно вирішив позбутися й огидних сплутаних згустків волосся, що не піддавалися ніяким шампуням. Ці вже навряд чи прийдуть в норму, може, нові виростуть красивішими й густішими. Сказано — зроблено. За хвилину я повністю позбавив її від рослинності на голові, а для повноцінної естетики ще й своєю бритвою пройшовся по маківці.

 — Вона тепер на дитинча Голлума з «Володаря перснів» стала схожа, тільки у того очі вилуплені, а у неї запалі. Моє ти золотце! — прокоментував я новоявлену П'ятку.
 — Ну, я б не сказала. У того, до всього іншого, замість зубів ікла, а у неї смішний зубчик. А як трохи одужає, взагалі такою милою стане, — висловила свою думку Баффі.
 — Навіть не знаю. Як на мене, то мила — це не про неї. Ось ти, у своєму коротенькому розстебнутому халатику, це так... справжня краля.
 — Стрілку, перестань, нас можуть почути, — дівчина знову почервоніла.
 — А я що? Просто висловлюю свою думку. Давай, відкривай, ходімо, а то твій Айболить зовсім Сама́й голову закрутить. Ще забере.
 — Тоді зможеш з Анею нормально зустрічатися, а не бігати як навіжений від однієї до іншої, — дорікнула мені Баффі.
  — Так, я не зрозумів? Ти за кого — за мене чи за них? І взагалі-то хтось показ цицьок мені заборгував.
 — Ну, не знаю, такому бабію ще щось показувати... тим паче відео ти видалив. Чи ні?
 — Звичайно, видалив, я ж слово дав. Але слово дав видалити тільки цей епізод, а ось про те відео, де ти голенька і вся розмальована каракулями, й мови не було.
 — Що? Видали негайно!

 Але я, вже відчинивши двері ногою, увійшов до кухні й невдоволено поглянув, як знахабнілий доктор, мов той павич, викручується біля Сама́ї.
 — Гей, Скліфосовський, ти туди не ходи, ти сюди ходи, а то сніг на голову впаде — зовсім мертвий будеш.
 — Взагалі-то тут практично не буває снігу.
 — Тим дивнішою здаватиметься твоя смерть.
 Ну а далі пішла нудна й не зовсім приємна процедура огляду, яку малючка стійко переносила, розуміючи, що мій похмурий погляд обіцяє набагато гірші кари, тож краще трохи перетерпіти це. Ну а в Айболита все йшло своєю чергою. Для початку він обмацав животик, далі, приклавши вухо до грудей малої, послухав дихання, перевернув її й легенько постукав пальцем по кістлявій спинці, заглянув у ліве око та в рот, а наприкінці провів рукою вздовж усього тіла, як сканер. Потім, струснувши долонею, заплющив очі і завмер.
 Минула хвилина, друга...
 — Він що, помер? — запитав я напівпошепки, вдивляючись у його обличчя та намагаючись вловити ознаки життя.
 — Може, просто заснув, — припустила Сама́я. — Намучився чоловік за день, бігаючи за хворими.
 — Намучився він за тобою бігати, а не за хворими. Фуфлолог клятий.
 — Сам, коли з різними шмарами зуби скалиш, мабуть, себе фуфлологом не вважаєш, — штовхнула мене гострим ліктем просто під ребро невдоволена Сама́я.
  — Я зрозуміла! — раптово вигукнула Баффі. — Він зараз перебуває в астралі, через який дивиться на енергетичну матрицю дівчинки.
 — Щось довго перебуває, як би там не залишився. Що тоді з тілом будемо робити? — заявив я.
 — Може, його якось можна викликати звідти? — розгублено запитала Сам.
 — Я не знаю, — нерішуче промовила Баффі.
 — А давайте я його вдарю. Може, відразу викине до нас, ну, або в інший астрал. Залежить від сили удару.