Частина 3

 — А якого хріна ці вихователі бігають весь час, чого місця не тримаються? — запитав я, зчищаючи залишки бруду зі щуплих сідничок, від чого дівчинка крізь сон морщилася, але так і не прокидавалася.
 — Не вистачає персоналу, ось і бігають із класу в клас, підміняючи одне одного. У кожного ж свої проблеми й турботи. Мало хто хоче йти возитися з безпритульними за таку мізерну зарплату, а ще менше тих, хто може працювати з дітьми й знаходити з ними спільну мову.
 — Знаєш, за те, що ці, як ти кажеш, «діти» так познущалися над малою, я б передавив їх як гнид, разом із персоналом. Але водночас розумію, що це наша провина, що вони такі. Наша байдужість до них, черствість і холодність роблять дітлахів такими безжальними до оточення й одне до одного. А ми потім ще ходимо й дивуємося, чому це раптом світ такий жорстокий. До речі, якщо тут є такий крутий лікар, нафіга ти Баффі викликала?
 — Тому що весь персонал, окрім вихователів, викликали до департаменту на допити. А ще я не надто довіряю місцевим ескулапам — через упередженість до контингенту вони можуть встановити неправильний діагноз.
 — Ну, Баффі так взагалі ніякого діагнозу не визначила, їй самій ледь діагноз не довелося ставити. Чувисі тепер капець, задражню до сліз.
 — Ну, не всі такі холоднокровні, як ти — взірець незворушності та стійкості. Ти, до речі, краще вимий малій отам, між ніжками.
 — Ні-ні-ні, Аню, там я мити не буду. Сідниці — то ще куди не йшло, але там… давай краще ти.
 — Ой, теж мені… а ще на Баффі бочку котиш.
 — Ну не можу я там торкатися! Для мене це протиприродно, все одно що на злочин піти. Та й то — вбити, напевно, легше було б.
 — От дурник, але ж ти їй майже як батько… Ну добре, сьогодні я тобі допоможу, а завтра що?
 — Завтра Самая помиє, і післязавтра теж, а там, дивись, підросте трохи й сама митися навчиться.
 — Боюся, що твоя Самая в цій справі тобі ще довго не буде помічницею…
 — Слухай! Ти згадувала про опікунство? Як мені тепер бути?
 — Мадам Суддя, поки на посаді, пообіцяла про все подбати й навіть вибити тобі невелику допомогу з догляду за неповносправною дитиною.
 — Не треба нам ніякої допомоги, у нас усі повноцінні, це просто тимчасове помутніння — минеться. До речі, начебто все, помили. Чиста як агнець — ну, може, й не як агнець, але якщо й далі продовжуватимемо її терти, то, боюся, розсиплеться на запчастини. Зараз замотаю дитятко в рушник і гайда додому. До речі, попередь Баффі, щоб Айболита теж терміново додому відправила, а то он як кашляє, зараз легені виплюне. І пляшечку з молоком поруч поклади, раптом мадам зволить жерти.

 Аня залишилася в притулку завершувати якісь свої справи, а я, загорнувши малу в рушник, наче немовля, попрямував до виходу. Щоправда, через те, що вона вчепилася обома ручками за мій палець на правій руці, яку я до того ж мусив притискати до її голівки (бо інакше вона починала скиглити й сіпатися), пересуватися мені було не надто зручно. Брудні двері довелося відчиняти ногою: сильно штурхнути й водночас устигнути проскочити, поки вони не хряснули назад. І все це — якомога тихіше та плавніше, бо геть не хотілося розбудити малу, яка за ці два тижні, напевно, вперше заснула так спокійно.

 З цієї ж причини нам ледве вдалося спіймати екіпаж. Свистіти я не хотів, боячись потурбувати своє чадо, а хоч як обидві дівчини махали руками, мало не вискакуючи при цьому на дорогу, візники чомусь не хотіли зупинятися, хоча деякі їхали порожняком. Тільки на сьомому чи восьмому екіпажі, що проїжджав повз, нам пощастило: візник зглянувся і, голосно скомандувавши коням «Тпру-у!», зупинив свій тарантас.
 Вмостившись, я звернув увагу, що Самая сіла поруч із Баффі на сидінні навпроти мене. Раніше вона ніколи так не робила, навпаки — завжди намагалася сісти поруч, та ще й міцно притиснутися пружним стегном. Зараз через дикі зміни з П’яточкою ми з малою, схоже, перетворилися для дівчини на щось на кшталт прокажених, сісти біля яких означало наразити на ризик власне життя.
 Цікаво, чи спати вона тепер зі мною теж відмовиться? Але навіть якщо й так — мені все одно. Я ніколи не змушував Сам робити щось силоміць і не обмежував її прав та свобод. Усе, що вона робила для мене раніше, було тільки з її власної волі та ініціативи. Тож і зараз тим паче не збираюся їй нічим дорікати чи виганяти з квартири — нехай живе далі й робить, що хоче. У мене тепер своїх турбот повна голова. Головне, що моя П’ятюнічка знову зі мною — хоч і схудла, й звихнулася, але нічого, мені не звикати, біля мене нерідко в багатьох дах їде.
 Коли проїхали добру частину шляху, безтурботний вираз раптом зник з обличчя дівчинки. Ріденькі біляві брівки насупилися, широкий рот почав голосно причмокувати, а права ручка, відірвавшись від мого великого пальця, почала нишпорити навколо, намагаючись пальчиками схопити щось, відоме тільки їй.

 Хоча й так зрозуміло — пляшечку шукає, мадам зволить підкріпитися після такого «тривалого» шляху завдовжки в десять хвилин. Сунув їй до рота соску, для початку трохи подражнивши — засовуючи й назад виймаючи, чим викликав незадоволене фирчання на кшталт «хе-хе», після чого мала, ніби востаннє, шалено почала жамкати бідну гуму, чи з чого там ту соску було зроблено. І, що головне, при цьому не розплющуючи очей — мабуть, щоб не втрачати дорогоцінного часу сну на якийсь там перекус, що подається за одним лише помахом руки.
 Ємність спорожніла за якихось кілька секунд, після чого була недбало відкинута, і мала, ще трохи даремно поцмокавши повітря, сито гикнула, пукнула, тоненько хіхікнула й впустила голову набік, повністю занурившись у глибокий сон, забувши і про мою руку, й навіть випустивши з розслабленої ручки мій великий палець.
 Заснути-то заснула, але ось повітря зіпсувала знатно: і я, і дівчата одночасно повернули голови, намагаючись упіймати бодай ковток свіжого повітря, а Баффі ще й руками почала розмахувати, щоб швидше розігнати цей «аромат». Навіть кучер ні сіло ні впало заходився чхати.
 — Гей, вельмишановний, будь здоров! А зупини-но ти нам біля он тієї крамнички — бачиш, дівчина махає, проситься вискочити на пару хвилин та прикупити десяток простирадл, звичайнісіньких, недорогих, — не надто голосно звернувся я до візника, побачивши здалеку магазин тканин та постільної білизни. Я саме згадав, що, поки знову привчу П’яточку до горщика, доведеться на якийсь час звернутися до старого доброго методу сповивання засранки. До того же треба починати потроху мститися Баффі за її чистоплюйство щодо моєї малої. Цілителька — їдрить твою навпіл!
 — А я не через це махала!.. Ой! А що, тобі треба? — Баффі, спочатку не второпавши, що до чого, почала ставити безглузді запитання, але, оговтавшись, одразу ж підхопилася на вихід. — Десять чи більше?
 — Поки вистачить, а там подивимося. У разі чого — з-під тебе витягнемо.
 — Ха-ха, як смішно!