Частина 2

 З першої ж появи дівчинка не викликала симпатії в решти дітей через свою непривабливу зовнішність та німоту, а ще через дорогий та яскравий одяг на ній і свою ляльку, яку міцно притискала до грудей. Навіть у присутності виховательки деякі особливо нахабні хлопці почали вголос обзивати маленьку німою потворою та білявою доходягою через її худеньку статуру. Внаслідок такої зовсім недружньої зустрічі й так перелякана мала стала зовсім відлюдькуватою і повністю закрилася в собі. На жаль, така замкнутість не допомогла їй, коли через деякий час трапилася перша неприємність, якщо можна так висловитися.

 Виховательку хтось покликав, уже не важливо куди і в якій справі, але вона змушена була на деякий час залишити групу, зачинивши двері на ключ і залишивши дітлахів наодинці. Як тільки за нею зачинилися двері, родичі однієї з молодших виховательок — рудоволосий задиристий Гарі десяти років та його восьмирічна сестра Мілашка разом із парочкою інших таких же роздовбаїв — одразу підскочили до П’яточки, яка сиділа за дальнім столиком і самотньо гралася зі своєю лялькою. До речі, цих двох влаштували сюди за хабар господині на дармовий і досить поживний сирітський харч, як Аня і припускала.

 Спочатку вони взялися смикати її з усіх боків і всіляко обзивати, мала почала відмахуватися і загрозливо пирхкати, чим лише насмішила хуліганів і ще більше розпалила. Потім Мілашка зашикала на всіх, закликавши заспокоїтись, і коли хлопчаки притихли, ввічливо, але досить-таки їдким голоском попросила у П’яточки дати пограти її лялькою. Залякана дівчинка подумала, що якщо дасть ненадовго свою улюблену іграшку, то діти дадуть їй спокій, тому довірливо простягнула тій Мимру. Мілашка, домігшись свого, задоволено хмикнула і пішла на своє місце, вже зовсім не звертаючи уваги на малу, яка здивовано дивилася їй услід.

 Та ж, усвідомивши, що в неї простісінько обманом відібрали ляльку, схопилася і кинулася до кривдниці, аби забрати своє. Але тут один із хлопчаків спритно підставив підніжку, через що бідолаха з гуркотом розтягнулася на підлозі, боляче вдарившись об дерев’яне покриття, від чого заревіла на весь клас, аж заходячись плачем. Проте жорстокі безпритульники, не звертаючи жодної уваги на її ридання, почали добряче гепати ногами лежачу навіть не дивлячись куди цілять, й абсолютно наплювавши, що перед ними трирічна нещасна дівчинка.

 Коли вихователька повернулася до класу, то застала на підлозі лише її маленьке, скручене в закривавлений клубочок, заклякле тільце. Вона в жаху схопила дівчинку, яка не подавала ознак життя, на руки й побігла до лазарету. На щастя, там працював, та й зараз працює тямущий лікар, і йому вдалося привести бідолаху до тями, а заодно обробити забиття та синці й до всього іншого на два дні вкласти постраждалу на стаціонар, щоб дитина могла трохи оговтатися.

 А вже наступного дня вихователька Августина пішла на пенсію і з’явилася тільки через два дні з метою забрати розрахункові. На лихо, їй знову довелося стать свідком повторного побиття дівчинки, але про деталі їй вже розповіла одна з колишніх улюблениць, що перебувала в цій групі — які були в кожного вихователя і які час від часу таємно доносили про все своїм покровителям. За її словами, того дня мала вийшла з лазарету, а старша вихователька, бачачи, що над дівчинкою так жорстоко знущаються в групі попереднього набору, замість того щоб перевести її до молодшої групи, де тій було б явно краще, знову відправила на колишнє місце — фактично на забій. Історія повторилася практично один в один. Тремтячу дівчинку привели до групи, так само як і раніше, посадивши на місце за дальнім столиком, де вона перебувала в повній самотності, оскільки ніхто з дітей не бажав сидіти разом із відлюдьком.

 Спочатку, як і в перший день, пішли глузування та презирливі погляди, а коли вихователька знову покинула клас, дітлахи як оскаженілі накинулися на бідолаху і, поваливши на підлогу, хотіли повторити попереднє побиття. Але цього разу П’яточці вдалося швиденько заповзти під великий стіл із низькою перемичкою, через яку шибеникам не вдавалося дістати її натовпом. Залізати по одному не виходило, бо вони одразу наривалися на її гострі, відрослі нігтики, якими мала боляче дряпалася, при цьому шиплячи й скалячись.Тоді діти почали закидати схованку залишками їжі, недогризками яблук та іншими дрібними предметами. А коли забава набридла, почали діставати її звідти за допомогою віника. Та коли дівчинка худенькими, але чіпкими ручками вирвала кілька гілок від мітелки, взялися тицяти в неї шваброю. За цим заняттям їх і застала шановна Августина, яка забігла на хвилинку до групи, щоб замінити колишню колегу, що відлучилася. Вона, нагримавши на хуліганів та відібравши в них швабру, почала, ласкаво примовляючи, виманювати бідолаху з-під столу. Але та від постійних знущань перебувала в такому нетямистому стані, що вже не довіряла нікому, і як тільки жінка простягнула до неї руку, тієї ж миті боляче дряпнула по ній, ще й почала кусатись.

 Якось, примудрившись вхопити шалену малу, що почала до всього ще й несамовито вищати та звиватися, із подряпаними та покусаними руками колишня вихователька знову потягла нещасну до лазарету. Але тут, як на біду, її покликали в бухгалтерію, щоб отримати належні їй розрахункові. А через те, що бухгалтерка була дамою норовливою — бо якщо хоч на хвилину запізнишся, то вже можеш і не застати її на місці, і тоді ризикуєш прочекати й кілька годин поспіль, поки вона зволить з’явитися — то Августина, щоб не дай Боже часом не запізнитися, попросила двірника Прохора, який проходив повз, відвести дівчинку до лазарету, тим паче, що рухався він у тому ж напрямку.

 Прохор мав серед персоналу репутацію хоч і мовчуна та трохи відлюдька, що любить час від часу «заливати за комір», але слухняного й старанного, за що його ще тут і тримали. Жінка потім гірко каялася, казала, що знала б, чим усе скінчиться — наплювала б на ті гроші й сама все б зробила як треба. Але, як то кажуть — сталося що сталося. Двірник, схопивши дівчинку за руку, ствердно кивнув і потягнув її до лазарету, зовсім не звертаючи уваги на верески та дряпання.Далі Аня розповіла продовження поневірянь П’яточки вже зі слів підозрюваного Прохора, якого довелося допитувати під гіпнозом, тому що, перебуваючи постійно в стані алкогольного сп'яніння, не все пам'ятав.