Частина 8

 — Виходить, і Чорного Женця вони теж туди заманили?

 — А як же, — кивнув Степанов. — Я дізнався, що мисливці з клану «Первісних» спеціально виходили в зовнішні рейди, аби відшукати когось такого, з чим не під силу буде впоратися системним гравцям сорокового плюс рівня. До речі, їхня гільдія відповідає за один із зовнішніх входів до системи колекторів міської каналізації. І за добу до тих подій була допущена позаштатна зупинка турбіни аж на пів хвилини — чого цілком достатньо для проникнення інфікованої особини з такими параметрами.

 — Виходить, щоб позбутися мене одного, вони затіяли таку хрінь, при цьому вбивши купу невинних?! Ці люди що, зовсім відморожені чи з глузду з'їхали?

 — Ну, по-перше, вони хотіли позбутися не тільки тебе, а й того медіума, який дав хибний прогноз — як непотрібного свідка. Ну, а що стосується решти жертв, то все так і було заздалегідь задумано, аби подати це під соусом випадкового зіткнення ремонтної групи та її супроводу з монстром, який непередбачувано прорвався до мережі міської каналізації. Як кажуть: «Ліс рубають — тріски летять».

 — Медіумом, як я зрозумів, був Гунявий. Але якою ж це треба бути гнидою, щоб заздалегідь планувати вбивство стількох невинних людей! Твою ж матір, і ці покидьки керують нашим містом... Треба щось робити, Степанов!

 — Зробимо, Саньку, тепер обов'язково зробимо. Усі рано чи пізно постануть перед судом, а потім і перед невідворотним покаранням. Перший уже пішов — вірніше, перша, мадам суддя. І нехай вона не сподівається, що відбудеться одним лише звільненням. Ну, а далі й інших підтягнемо. Шкода тільки, до Атома і Менсона буде важко підібратися — Система проти них не допоможе, якщо не буде прямих доказів.

 — Із ними я сам розберуся. Ти головне інших притисни як слід, а ці нікуди від нас не втечуть.

 — Ти впевнений, що впораєшся? — з сумнівом поглянув на мене майор.

 — Я тепер набагато сильніший, ніж був раніше. І до того ж не втратив своєї особливості дивувати.

 — Ну, будемо сподіватися. До речі, напад щурів був теж ними спланований. Вірніше — їхніми гільдійськими алхіміками, які розсипали по тунелях якусь гидоту, що викликає у цих гризунів напади безпричинної люті та абсолютне ігнорування смерті.

 — Твою матір… Та вони ж нам практично смертний вирок винесли!

 — По суті, так. Тільки там виявився один неврахований фактор — ти.

 — А що ще вони встигли накоїти? Одноокий теж їхніх рук справа?

 — Звісно. А чому, по-твоєму, дівчатам ніяк не вдавалося зібрати нормальний склад для патрулювання? І звідки взялися фальшиві копи зі справжніми посвідченнями, які відкрили по тобі вогонь на знищення? Але який же ти молодець, що тоді зумів вижити! І який нахабний до неможливості, бо попхався прямо в пащу звіру — на засідання ради, тим самим отримавши заступництво самої Системи. Тепер вони не посміють навіть косо подивитися у твій бік, інакше відповідь буде миттєвою і вкрай неприємною, якщо не фатальною. І це тепер уже нам розв'язує руки, адже самою Системою цим негідникам наказано нам сприяти, навіть на шкоду собі.

 — Тобто вони зобов'язані будуть у всьому зізнатися, інакше Система їх на нуль помножить?

 — Саме так!

 — Хай живе наша Система, найсправедливіша в усьому світі! Ура! Але тільки ти так і не відповів: що діється в головах цих двох, якщо вони так легко розмінюються людськими життями?

 — Я тут роздобув дещо про Атома, а точніше — щодо його минулого життя. От скажи, ти завжди був таким? Я маю на увазі твою зовнішність, фактуру... Нічого собі штучно не нарощував?

 — Чуваче, я з дитинства в спорті! Спочатку бокс, потім понад вісім років залізо тягав — не для змагань, просто для себе, без стероїдів та білкових добавок. А що, ти хочеш сказати, що через Систему можна змінити і зовнішність, і статуру?

 — За дуже й дуже великі гроші.

 — То що, виходить, Атом насправді не той здоровенний накачаний мужик, яким ми його бачимо щодня?

 — Ерік Роджерс, програміст середньої ланки з міста Массачусетс. Двадцяти трьох років від народження, астматик, страждав на гостру серцеву недостатність, від якої й помер. А ще мав ожиріння третього ступеня. До речі, за кольором шкіри він білий. Про Менсона інформації менше. Відомо тільки, що закінчив політехнічний інститут, дев'ятнадцять років. Як і Ерік за життя, був схиблений на комп'ютерних іграх. Вони обидва з перших системних, що з'явилися на Террі, ось і досягли певних висот.

 — І досі сприймають усе як гру, а місцевих вважають неігровими персонажами, які через добу однаково відродяться. Ну, а ні — то й ні, гра така...

 — Ну, ось такий приблизно розклад. Далі в мене запланована довга розмова з одним із високопосадовців нашого департаменту. До тебе в мене поки що питань більше немає, а якщо раптом з'являться — зв'яжуся через приватні повідомлення.

 — Ну, тоді піду я. Все одно в тебе бутербродів більше не залишилося, а якщо і є, то трясешся над ними, як цар Кощій. До речі, хотів попросити тебе провести експертизу ось цієї субстанції, — я витягнув із кишені колбочку із залишками рідини, з якої пив колишній чоловік Сама́ї перед тим, як врізати мені в щелепу.

 — А що це? — зацікавився Степанов.

 — От нехай ваші хіміки й розберуться, потім розкажуть тобі, а ти мені. Ну а після я поділюся з тобою деякими думками.

 — Так зараз і ділися, час поки що терпить.

 — Ні, мені потрібне підтвердження моєї здогадки, так би мовити, доказ. Тому що без доказів усе виглядатиме як мої п'яні фантазії.

 — До речі, про мою пропозицію — ти з відповіддю не затягуй. Пам'ятай: святе місце порожнім не буває.

 — Я весь час тільки про неї й думаю, аж навіть не сплю. І як тільки — так одразу дам відповідь, і, можливо, навіть позитивну.

 — Як тільки що?..

 — Як тільки знову переверну все з ніг на голову.

 — Саме цієї відповіді я і боявся.

 — Не сумуй, Степанове, які наші роки! Зате ти не товстозадий очкарик, що задихається, лиш підвівшись із крісла, схиблений на комп'ютерних іграх та зі своїм надміру роздутим его. Бувай, і наступного разу замовляй якнайбільше бутербродів!