Частина 3

 Прокинувся десь о десятій і, не розплющуючи очей, усміхнувся: з кухні линули запаморочливі запахи їжі. Значить, я вже не сам, і буде з ким поговорити, над ким пожартувати, отримавши у відповідь або не менш дотепне зауваження, або надуті губки, які через кілька хвилин моїх загравань знову починають усміхатися. Ну що ж, з цього й почнемо. Я з насолодою потягнувся та, бадьоренько схопившись із ліжка, не одягаючись, подався одразу ж на кухню, згораючи від нетерпіння скоріше побачити Самай в чомусь коротенькому і, підкравшись ззаду, міцно обійняти, заодно й злякавши несподіваною появою.

 Але на мене чекав лише повний стіл їжі, накритий рушником, щоб швидко не охолола, і дощечка для письма, на якій рівним каліграфічним почерком Сам повідомлялося: «Вибач, Стрілку, але ти так солодко спав, що не хотілося будити. Вечеря чи обід, залежно від того, коли ти прокинешся, на столі. Якщо сильно охолоне, можеш підігріти на плиті. Я не могла більше терпіти і сама вирушила до школи, звичайно ж, взявши твої гроші, які ти так люб’язно запропонував. Може, в мене щось та й вийде, якщо ні — будемо думати далі. До обіду планую повернутися, не нудьгуй. Люблю, цілую!».

 Ну що сказати: мати є мати. Я не маю жодного права її засуджувати за те, що не розбудила, не зачекала, поки сам прокинуся, а може, просто боячись мого вибухового характеру, вирішила не брати з собою, щоб я чого-небудь не утнув. Гаразд, я не ображений, зате як же я зараз наїмся, і з обов’язковою відрижкою в кінці, інакше не зарахується. Але спочатку контрастний душ — час приводити себе до ладу.

 Помившись і наївшись, я почав нишпорити по кімнатах у пошуках свого вчорашнього одягу, подарованого Анею, тому що, крім нього, в мене залишилася тільки парочка простих футболок, а одягати нові системні речі, попередньо не оцінивши їх, мені якось не хотілося. Тому продовжити свої пошуки я вирішив із кошика для брудної білизни. Порожньо. Невже вже випрали? Тоді треба йти на задній двір, де зазвичай тітка Поллі вивішувала наші речі для сушіння.

 Так у труселях і повалив, попередньо взувшись, захопивши револьвер і замкнувши вхідні двері на ключ. Якщо лахи сушаться, то навіщо мені повертатися назад? Там же одягнуся і піду у своїх невідкладних справах.

 Вийшовши на вулицю через задні двері, я майже одразу ж натрапив на свій одяг, що висів на білизняній мотузці. Помацав — начебто нічого, підсох, тільки штани в районі пояса трохи вологуваті, але це не біда, на мені висохнуть, я ж хлопець гарячий. Коли одягав речі, одним оком глянув на їхні параметри і помітить, що у футболки зняло —10 міцності, а у штанів —16. Цікаво, це від моїх походеньок чи від прання — треба буде в майбутньому перевірити. Хоча в якому майбутньому?.. Я ж сьогодні збираюся одягати легендарне системне спорядження, а в описі значиться, що речі незнищенні, тобто практично вічні. Але то в описі, а як насправді — тільки життя покаже.

 Загалом, одягнувшись просто на задньому дворі, я попрямував до крамнички дядечка Ау для оцінки речей, при цьому практично не кульгаючи і навіть не відчуваючи жодних больових симптомів.

 — Здоровенький був, дядьку! Новину чув? — просто з порога гучним голосом промовив я в порожнечу безлюдного приміщення, де перебував лише господар за прилавком.

 — Ну, здоров був, якщо не жартуєш. Яку ще новину? — дядько підозріло позирнув на мене, знаючи мою непевну натуру, яка будь-якої миті може щось бовкнути заради потіхи.

 — Ну як же, все місто вже гуде про це. Просто зараз сюди прямує міська муніципальна рада в повному складі, щоб вручити тобі почесну нагороду як власнику найпопулярнішого місця в місті. Гей! Не бачу радості на твоїй неголеній пи... обличчі.

 — От стою і питаю сам у себе, чому я досі не заборонив тобі входити до моєї крамниці на цьому самому муніципальному рівні. У мене ж після кожного твого відвідування голова два дні болить не вщухаючи, ще трохи — й загримлю до психлікарні.

 — О, а я б тебе провідував, щодня по два рази, та розповідав, як іде торгівля в твоїй крамничці. Питаєш, чому б це я тут справи вів? Відповідаю — як чоловік Іві, мав би повне право розпоряджатися частиною її спадку. А твоя крамничка в будь-якому разі стала б такою, бо ти як такий, що відійшов від справ через те, що, перебуваючи не при здоровому глузді й з кепською пам'яттю, уже ніяк не міг би нею керувати.

 — Хвала небесам, що ти їй не чоловік.

 — А ти тільки потрап у дурдом, ми цю справу за пів дня обкрутимо.

 — Сотий раз, тьху на тебе! Як таких тільки земля носить? Кажи, чого приперся?.. Швиденько сторгуємося і вали звідси, щоб мої очі більше тебе не бачили!

 — Якийсь ти нервовий став, дядьку, останнім часом. Ой, мабуть, прийшла пора на спочинок іти, а не махінації різні провертати та контрабандою приторговувати. Сидів би зараз та онуків няньчив, гріючись на сонечку та перебуваючи в нірвані від того, як твій нащадок скидається на тебе беззубим ротом.

 — Ти що верзеш, убогий! Якою контрабандою? Якими махінаціями? Я завжди веду свої справи честь по честі, справно плачу податки, і ніхто ніколи не звинувачував мене в нечесній торгівлі. І зуби в мене є, скільки тобі повторювати!

 — І чого раптом кричати так? Начебто нічого ж поганого не сказав, поводжуся адекватно, підтримую дружню бесіду, так би мовити, а у відповідь — такий нездоровий прояв агресії... Просто жах якийсь!

 — Це ти нічого поганого не кажеш... Та ти, поки всі нерви мені не вимотаєш, до нормальної розмови і не вдасися! Кричу я, бач...

 — Ти краще глянь, що я притягнув для оцінки...

 — Ух ти! Невже аж чотири шмотки роздобув? Пощастило тобі, сет же досить рідкісний. Кажуть, його сам Вітер благословив, на честь якого він і названий. Ті, хто володіє хоча б частиною його, як-от ти, можуть завдяки цьому до додаткових характеристик ще одну отримати.

 — Це що виходить: якщо легендарна річ дає п’ять додаткових характеристик, то сет «Вітру» може «надути» ще одну, шосту, так би мовити, додатково-додаткову?