Розділ четвертий

 Добре, що Аня з мадам приїхали не на капітанській двоколці, де довелося б тіснитися. Тоді я не уявляю, на що перетворилася б чистенька, випрасувана, майже стерильна форма дівчини від сусідства зі мною — людини, яка так нормально й не відмилася та не переодяглася, залишившись у кедах зі шматками землі, що відвалювалися, у вимазаних штанях та майці. Але я не хотів втрачати дорогоцінні хвилини, які залишалися до звільнення Сама́й. Як тільки вона опиниться вдома, тоді можна буде подумати і про чистоту. Та своє нетерпіння довелося ховати глибоко всередині, щоб не нервувати Аню, яка у скрутну хвилину завжди була поруч і як могла допомагала у моїх починаннях. Я усівся навпроти жінок і намагався здебільшого дивитися вбік: на дерева, людей та інші екіпажі, що пролітали повз, рухаючись у своїх справах і напрямках.

 Не проїхали й половини шляху, як від Системи каскадом посипалися повідомлення про набуття чинності нових оновлень та змін у процесі взаємодії із Системою, її механізмами, а також у динаміці росту й посилення між когнітивними та матеріальними компонентами. Там навалило інформації — читай хоч пів дня, тому я вирішив поцікавитися у дівчини, що це за оновлення такі, що вони нам обіцяють і чому я взагалі вперше чую про цю фігню.

 — Про нове грандіозне оновлення згадувалося ще місяць тому, просто ти, як завжди, нічим, окрім війни та їжі, не цікавишся. А що нового воно нам принесе?.. Ну, наприклад, спорядження тепер на додачу до допоміжних характеристик матиме ще й основні. Які саме — це залежить від сету та стихії. Знаю тільки, що зелений та синій — по одній, фіолетовий та епік — по дві, ну а легендарка та міфічний — по три. Найвищий рівень буде тепер не двохсотий, а чотирьохсотий…

 — Ого! А я і до сотого не знаю коли доберуся, а тут ще двісті додали!

 — Що ще!.. А, найцікавіше, як на мене, тепер до нашого арсеналу додадуть підопічних: як їздових, так і літаючих, і просто тих, які будуть тільки у супроводі з різними допоміжними вміннями.

 — А ось це вже по-дорослому! І як їх можна буде отримати?

 — Ну, звичайнісіньких або трохи кращих, звісно, продаватимуть у крамницях. Епічних та легендарних — або за досягнення, або на аукціоні, ну ще, можливо, у заїжджих торговців. А ось міфічних — лише за досягнення.

 — От би мені мамонта отримати. Я б тоді прямо на ньому на засідання муніципальної ради приїхав. Уявляєте, тітонько: читаєте ви, значить, свою промову, і тут стіна тріскає, лопається, падає, а там я, як раджа, в'їжджаю в зал рад на п'ятнадцятитонній махині. А ви така розумієте, що це всього лише я, але вперше відтоді, як стали дорослою, обісцяваєтеся...

 — Стрілку, я розумію, що мадам Суддя винна перед тобою — навіть не знаю як. Але вона все ж жінка, і говорити такі дурниці при ній та про неї зовсім не прикрашає тебе як чоловіка, — напоумила мене Анна. — Герой повинен бути великодушним.

 — То — герой. Де він, а де я. Але хай буде по-твоєму — присоромила. Призначаю тебе своєю совістю. Але ти не відволікайся, що там в оновленнях ще нового?

 — А самому почитати не тягне?

 — Я без окулярів не бачу.

 — От ти пустодзвін, — не втрималася від сміху дівчина.

 — Я ж кажу, язик без кісток, — теж висловила свою думку мадам Суддя. — У цьому хлопцеві поєднується непоєднуване, так би мовити, феноменальний симбіоз психоемоційних особливостей, тому за ним і люди тягнуться.

 — Ох ти ж, як ви, мадам Суддя, вмієте кучеряво висловлюватися! Вам би ще совість до всього іншого — і ціни б не було в базарний день.

 — Стрілку! — почувся суворий голос Ані.

 — Мовчу, мовчу. Так чого там щодо оновлення? Скатертину-самобранку часом не додали?

 — Ну, якби таке з'явилося, то ти, напевно, всіх монстрів в окрузі вивів би, та ще й іншими містами ураганом пронісся б, — посміхнулася дівчина. — Ні, такого, напевно, не передбачено. Знаю тільки, що будуть нові руни, нові види стихій і ще багато всіляких дрібниць.

 — Так, з одного боку, це, звичайно ж, добре. Але з іншого — раз Система так завзято взялася нас прокачувати та посилювати, значить, і з того боку слід чекати чогось дуже недоброго.  

 — Ти гадаєш? — вмить посерйознішавши, запитала дівчина, і навіть мадам Суддя втратила свою незворушність, з тривогою глянувши в мій бік.

  — Гадаю, не гадаю, але про всяк випадок буду готуватися. І вам би радив чекати нових сюрпризів та бути готовими до несподіваних поворотів подій.

  — Наприклад?

  Але відповісти я не встиг, та й не став би, адже як пояснити, що в тебе просто-напросто чуйка така, мовляв, гряде щось погане, а от що — піди обґрунтуй. А ще наш екіпаж якраз підкотив до будівлі міської в'язниці, де ми з тітонькою вийшли, а Аня, невиразно пославшись на якісь важливі справи, сердито крикнула на коней та помчала в невідомому напрямку. Думається мені, не було в неї ніяких важливих справ, просто її дратувала Сама́й, а точніше — мої незрозумілі стосунки з нею. Якби ж її воля, вона б нізащо не випустила ту з в'язниці. Але зі своїми стосунками я буду розбиратися пізніше, коли всі будуть вільні і перебуватимуть вдома у відносній безпеці, а винні понесуть заслужене покарання.

  Зараз же я, намагаючись не відстати і не загубитися в похмурих тюремних казематах, швиденько прямував за суддівською, яка почувалася в цих стінах як риба у воді, без жодних роздумів повертаючи, де треба і куди треба. Все пройшло на диво швидко: там переговорили, тут пошепотіли, у невеликому кабінеті з великим сейфом я відрахував невисокому товстенькому чиновнику п'ять сотень золотих. Він видав мені розписку, і ось мене в супроводі двох грізних конвоїрів привели в невеликий тюремний дворик з арковим виходом, перекритим величезними сталевими воротами з невеликими дверима для піших відвідувачів.

  Перед тим як довірити мене варті, мадам Суддя ще раз нагадала, що я обіцяв посприяти припиненню народного обурення, яке ось-ось загрожувало перерости в повноцінну революцію з усіма відповідними наслідками. Я ж у зворотному порядку освіжив в її пам'яті дану мені обіцянку: до кінця тижня надати хоч якісь відомості про П'яточку, а краще — повернути її саму, і бажано здоровою та неушкодженою.