Частина 6

 Після його слів «спартанці» почали перезирнутися між собою, багатозначно хмикаючи, а мені згадався коп-охоронець, який чергував біля зали засідань і крикнув мені навздогін схожу фразу. Невже знову почалися якісь каламутні імпровізації навколо мого імені? Дізнаюся, хто автор нової дурної затії — вуха відірву й стусанами випроваджу за ворота в його останній похід!

 Атом, окинувши похмурим поглядом своїх соратників, нічого при цьому не сказавши, пройшов далі в бік міста. Аеліта пішла за своїм чоловіком, але, як і всі жінки, промовчати не змогла та, трохи зупинившись, іронічно хмикнула й голосно вимовила в нікуди:

 — Цирк поїхав, клоуни залишилися.

 — Тільки нікому не смішно, — кинула їй услід чорнява кучерява.

 — Ану цить! — приструнив її Анк. — Чим базікати, піди допоможи Авіценні потерпілих розплутати, не кидати ж їх тут. Решта, хто не задіяний, розійдіться по периметру, мало хто ще бродить у цьому клятому тумані.

 Я теж не став стояти склавши руки а, підскочивши до Баффі, почав швидко звільняти її від павутини. Дівчина ще остаточно не оговталася, але все ж намагалася в міру сил допомогти мені завершити розпочате якомога швидше, при цьому пошепки виправдовуючись:

 — Вибач, Стрілку, я знову підвела тебе. Треба було слухати, коли ти попереджав про небезпеку, і негайно йти! Ні, я, як дурепа, зациклилася на цьому клятому золоті, й знову через мене ти наразився на смертельну небезпеку. Я намагалася попередити, що клята тварюка тут не одна, інші ховаються в тумані, але на той момент могла тільки очима крутити. А де дівчата?

 — Думаю, з ними все гаразд. Як тільки тебе затягнуло в марево, я відправив їх до міста по допомогу. Правда, поки ні допомоги, ні твоїх дівчат. Ну все... ти вільна! Можеш йти?

 — Звичайно, правда, не дуже швидко — ноги все ще тремтять.

 — Нічого, за мене триматимешся.

 — Я б тільки за тебе й трималася.

 Взявши дівчину під руку, бо вона ще не зовсім впевнено стояла на ногах, і намагаючись не поспішати, ми рушили в бік міських воріт. Павуча отрута, напевно, добре «вдарила» по моториці тіла й вестибулярному апарату, тому що Баффі раз у раз заносило то праворуч, то ліворуч. Ще й у мене зовсім недоречно почала боліти нога — мабуть, позначилася нещодавня пробіжка наввипередки з мисливцями. Шкода, що знеболювальне я так і не спромігся взяти, а зараз просити якось не з руки, адже сусідка й так у напівнепритомному стані.

 — Гей, Стрілку! — пролунало за спиною. Я, навіть не обертаючись, впізнав голос Анка — ну от що, питається, йому весь час від мене потрібно?

 Як би не хотілося з ним розмовляти, але все ж вирішив не дурити й послухати, що хорошого він мені скаже. Зупинився, чекаючи, поки наздожене, при цьому міцніше підхопивши дівчину, бо вона щось зовсім почала відключатися. Може, й варто було показати її Авіценні, але чомусь геть відкинув цю ідею — і не через те, що могли відмовити (думаю, якраз навпаки — першою б прийняли), а просто принципово не хотів бути зобов'язаним людям Атома.

 Анк, наздогнавши мене, погладив бороду й, зупинившись збоку — напевно, щоб я не подумав, ніби він перегороджує прохід, — запитав, киваючи головою в бік Баффі:

 — З твоїх?

 — Угу, — відповів я, не зовсім розуміючи сенсу — з моїх що: подруг, коханок, товаришів по теперішньому загону?.. Але перепитувати не став, питання все одно було поставлено для зав'язки розмови.

 — Фактурна! — схвально кивнув він сам собі. — Слухай, може, ти б пішов і помирився з ними, ну або хоча б для початку вибачився?

 — Вибачився за що? За те, що його любу поцілував? Та інший нормальний мужик просто дав би за це в пику й забув, а я б навіть на нього ображатися не став. Ну а щодо примирення... А навіщо він мені потрібен? Я й без нього чудово почуваюся: он, монстрів потихеньку кришу, дівчат до несамовитості доводжу — що ще потрібно молодому та неодруженому? Чи це він вас самих уже задовбав?

 — Та не кажи!.. Якщо не кричить, то ходить як індик надутий, слово йому поперек не скажи. А якщо раптом побачить, як ці ледарі (він кивнув у бік сокланів) починають гуртуватися та шепотітися, обговорюючи черговий вчинок Великого Стрілка, зовсім із глузду з’їжджає. Народ уже почав нарікати, мовляв, що це за ставлення таке свинське. Якщо так і далі піде, дивись, ще й розбігатися почнуть. А так поговорили б по-чоловічому, може, до чогось і домовилися б, а там, дивись, і до нас приєднався б — чого одному бігати, навіть спину прикрити нікому, хоча тобі, напевно, як солов'ю…

 — А ти думаєш, якщо я до вас у клан вступлю, то тобі від цього легше стане чи дисципліна покращиться?.. Дуже в цьому сумніваюся: там, де я, порядок і правила втомлено махають рукою на прощання.

 — Нічого, кричав би на тебе, дисциплінарні покарання всілякі придумував, щоб якраз під тебе. А то на цих дурнів кричи не кричи — все марно, стоять і дивляться на мене як телята на нові ворота, а дівки, до всього іншого, ще й сльозу пустити можуть. Хоча так-то народ зібрався нівроку: веселий та завжди один за одного горою, та тільки не здумай розповісти, що я таке про них говорив, інакше випендрюватися почнуть. А так дурні — значить дурні.

 Я посміхнувся про себе, по-новому поглянувши на головного старшину «спартанців» — уже немолодого, але все ще в силі й з відмінним здоров'ям мужика років п'ятдесяти з хвостиком, який, проживши пів життя, так і не навчився викручуватися та брехати, а слова «вірність» і «честь» для нього важливіші за саме життя.

 — Гаразд, я подумаю, що можна зробити. Мені б теж не хотілося, щоб через одного неадеквата такий клан розпався.

 — А під неадекватним ти кого мав на увазі?

 — Ну, тут з якого боку подивитися. Гаразд, піду я, твоїм «спартанцям» усім привіти передавай.

 — І тобі не хворіти. Тільки з рішенням щодо нас сильно не затягуй, а то так тоскно…

 От зараз усе кину і піду вирішувати його проблеми. Ваш клан — вам і вирішувати його долю. Не бажаєте терпіти тирана й самодура — зберіться й усією шоблою викиньте його ногами вперед із кланового замку, потім сядьте і виберіть нового главу, а перед тим, як він сяде задом на трон, попередьте: мовляв, якщо стане дурити, повторить долю свого попередника. Ось і вся казка. Влада повинна служити народу, а не користуватися його благами та ще й гамселити зверху батогом.