Частина 2

 — Загалом розвідка топгільдій повідомила, що інфіковані знову активізувалися й потроху починають збиватися в купи, рухаючись у бік міста. Тому, аби не допустити нової хвилі, великі клани вирішили завдати превентивного удару. Зібрати від кожного підрозділу по потужному загону й вийти за стіни, щоб там по черзі знищувати поки що нечисленні групи зомбі.

 — А ви до якого клану вирішили приєднатися? — поцікавився я.

 — До жодного! Ті взагалі цього разу беруть тільки своїх, перевірених бійців, справа ж нова. А ми з дівчатами вирішили трохи пополювати на одинаків — тих, що відбилися від основної зграї. Звісно, не відходячи далеко від стін, так, аби залишатися на очах у вартових. Рівні ж піднімати треба, міські квести багато досвіду не дають, а напади монстрів останнім часом практично зійшли нанівець. Ось і вирішили скористатися шансом. Хоча там повно таких низькорівневих, як ми, буде. Але нічого, краще синиця в руці...

 — І надовго йдете?

 — Ну, на пів дня як мінімум. Виходимо через годину після основних сил, десь о шостій. Саті й Мон ідуть попереду, і якщо з'являються зомбі — миттєво валять їх. Я всіх прикриваю щитом та екраном, плюс зцілюю в разі чого. А Чібі за допомогою своїх жуків підбирає монети й різне барахло, що випало з мерців. З того луту потім кожна вибирає собі те, що потрібно відповідно до класу, а решту — на продаж. Ну а гроші, звісно, порівну.

 — Непоганий план. Ти потроху стаєш справжнім лідером, Баффі, молодець, — схвально кивнув я. — Тільки я дуже сумніваюся, що після зачистки топів вам удасться суттєво підняти рівні. Монет і лівого шмоту, якщо будете нахабнішими та спритнішими за інших, думаю, назбираєте чимало. А ось нарватися на високорівневу тварюку, яка проскочила повз кланові загони, — шанс теж є... Ви ж минулого тижня заробили майже півтори тисячі, навіщо далі ризикувати через жменьку срібла й дешевого мотлоху?

 — Ну, від тих грошей майже нічого не залишилося, — зітхнула дівчина. — Бо ми вирішили: якщо хоч раз у житті пощастило зірвати куш, то треба капітально підсилитися за рахунок легендарного шмоту й біжутерії, плюс запастися зіллям та еліксирами. До речі, ідея виявилася непоганою, тому що за силою ми тепер удвічі крутіші, ніж були тиждень тому. І це ми ще не весь шмот одягли, бо рівнів не вистачає!

 — Логічно, — посміхнувся я, оцінивши прагматизм дівочої команди. — А звідки у тебе раптом взялися щит та екран?

 — А ти думаєш, заради чого я більше ніж пів року закривала той дурний ланцюжок квестів, де мене мало не поховало? Це саме після його виконання мене так посилили! До того ж знатно підвищили деякі навички цілителя й відкрили додаткові гілки розвитку. Тож тепер я можу не тільки зцілювати, але й захищати.

 — Якщо так і далі піде, то скоро й «танкувати» почнеш, — усміхнувся я. — Ну, а як там Мон почувається? Якщо йде з вами, то, значить, оговталася?

 — Завдяки Ані, — серйозно відповіла Баффі. — Саме вона вивела її з депресії і спроб суїциду. Сказала: раз через тебе хлопець — тобто ти — ледь не віддав своє життя, то й ти тепер не маєш жодного морального права позбавляти себе життєвої сили. І оскільки ти, заледве оговтавшись від смертельних ран, усе ще кульгаючи, відразу кинувся у вир подій, так і вона повинна заховати свій біль глибоко в собі, продовжувати жити та ставати сильнішою. Аби якщо, бува, нерівна година, знову потрапить у подібну халепу, то вже сама могла за себе постояти, а може, ще й іншим допомогти.

 — Ну й Анька! От молодець. Треба їй не три кіло цукерок, а цілих шість узяти.

 — Ось бачиш, яка у тебе дівчина золота, а ти до мене чіпляєшся! — награно обурилася сусідка.

 — Тому що, Баффі, ти займаєш особливе місце в моєму житті. І я вже не зможу тебе з нього ні викинути, ні забути.

 — Боже мій, як приємно! — вигукнула дівчина. — Іди до мене, я тебе ще раз обійму! Тільки давай без рук.

 Моє задоволене обличчя знову опинилося тісно притиснутим до двох чудових півкуль, які ледве приховував злегка розхристаний тонкий халатик.

 Раптом вона несподівано відсторонилася, щось згадавши, і так зненацька, що я, трохи ошелешений, ледь не впав зі стільця.

 — Блін, я ж забула! Ми ж домовилися з дівчатами ввечері пробігтися по магазинах і затаритися розхідниками. Так що, ти з нами чи не зможеш?

 — А чого тоді поспішала пропонувати похід у данж, якщо сумніваєшся в моїх фізичних можливостях? — з удаваною образою перепитав я.

 — Я просто не думала, що знову застану тебе пораненим, ще й у бинтах. Док казав, що на третій день ти вже зможеш більш-менш нормально ходити, ось і запропонувала піти з нами. Ми ж недалеко, багато рухатися не доведеться. А ще подумала: раптом ти дізнаєшся, що ми пішли без тебе, й образишся? Мовляв, як під кулі — то за обидві руки тягнуть, а як легких грошей та рівнів заробити — то відразу забули.

.— Та кажу ж тобі, подряпини там! Той, хто бинтував, сказав, що зі спини й ноги сьогодні ввечері пов'язки можу спокійно зняти. На руці ще день триматиму — не більше, та й то вранці, напевно, зніму. А нога практично вже й не болить. У крайньому разі знеболювального зілля вип'ю.

 — З руки не поспішай знімати, раз док не велів. А щоб прикрити пов'язку та убезпечити руку, раджу купити наручі Стрілка. Не знаю, чому ти досі такими не обзавівся. Хочеш, я пошукаю якісь на тебе? Щоб ти не бігав і ногу до завтра поберіг. Все одно ж іду на шопінг. А ввечері ще раз забіжу, занесу покупки, а заодно й бинти допоможу зняти. Може, ще й баф зцілення на тебе накладу для швидшого одужання. Хоча Айболіт і радив не зловживати, але один раз, думаю, можна.
 — І навіть потрібно! А ще знеболювальне прикупи, якщо не важко. Гроші як — зараз чи вже при отриманні? 
 — Якщо знайду щось підходяще, то зв'яжуся з тобою, бабло скинеш поштою. А знеболювальне я й сама вмію робити, можу парочку тобі задарма дати, вони недорогі.
 — Буду вдячний. І до речі, ти ніде не бачила Василя?
 — Начебто вдень у тітки Поллі крутився, — згадала Баффі. — Покликати?
 — Якщо не важко.