Чачтина 4

 Невисокий, лисий товстун із відстовбурченими вухами й бородавкою на носі являв собою абсолютно неприємне видовище, а мерзенний вираз водянистих очей робив його фізіономію зовсім відразливою. Цікаво, він одружений? Хотілося б поглянути на ту жінку, яка зважилася вийти за такого «красеня». У голові спочатку промайнула думка: «Зате, може, людина хороша», але, знову глянувши в його очі, зрозумів, що з таким я точно водитися б не став — гнилий чоловічок. А той, безперервно дивлячись на мене, раптом запитав:

 — То ти і є той самий Стрілок?

 — Ну, взагалі-то по життю я стрілок, але не знаю, чи «той самий», який тобі потрібен.

 — Ось ти мені, гнидо, і потрібен! — сказав і як врізав мені кулаком прямо в щелепу! Я аж у стінку влип — якби не вона, сидів би зараз на п’ятій точці.

 Я, звісно, бачив його замах і навіть міг зреагувати, але те, що аж ніяк не очікував від місцевого, та ще й такого миршавого товстунчика середнього віку, такої реакції та сили удару, змусило мене пропустити настільки потужний випад, який, на щастя, не завдав особливої шкоди — навіть кров не пішла. А той, вдаривши й побачивши, що я все ще на ногах і навіть без наслідків, дещо здивовано глянув на свій кулак і замахнувся знову, примовляючи:

 — Це тобі за мою дружину, а ось це…

 Та договорити він не встиг — я ж не хлопчик для биття. Прокрутившись у повітрі не гірше за Джекі Чана (але не заради зовнішнього ефекту, а через те, що коридорчик, у якому ми перебували, був занадто вузьким, і для прямого удару ногою мені через високий зріст просто не вистачало місця), я з нальоту всадив йому п'яткою в груди. Той тільки «гикнув» і від різкого болю знепритомнів. Проте його тушка не впала позаяк її відкинуло на двері туалету, які, не витримавши ваги та швидкості польоту тіла, з тріском обірваних петель разом із громадянином завалилися всередину. Там, проїхавши за інерцією слизькою кахельною підлогою кілька метрів, тіло врізалося кантом об керамічну трубу пісуара, від чого комунікація не витримала зіткнення й тріснула, і на товстуна вихлюпнулася вся рідина, що там містилася.

 Щоправда, від цього він так і не опритомнів. Тому я, намагаючись не вступити в брудну калюжу, підійшов до тіла і приклав два пальці до його жирної шиї, намагаючись намацати пульс. Намацав, ледве-ледве, але б'ється — значить, живий. І тут мій погляд зачепився за якусь дрібничку, що трохи визирала з його нагрудної кишені. Я обережно потягнувся до неї і, схопивши двома пальцями, дістав назовні. Це виявилася невелика пробірочка, закрита корком, із залишками якоїсь синьої рідини. Мабуть, із неї він і відсьорбнув перед тим, як вплутатися зі мною в бійку. Так що ж за гидоту він влив у себе? Це алкоголь чи наркота? Напевно, все ж таки наркота або стероїди швидкої дії — адже тільки після прийняття цього зілля звичайний місцевий наважився напасти на системного.

 Хоча якщо згадати його слова, то який це просто мужик? Це ж той самий чоловік Сама́й, про якого вона згадувала в одній із наших розмов, ще й детально описавши його зовнішність, яка наживо виявилася набагато огиднішою. Залізні нерви в цієї жінки, раз могла, пересиливши себе, лягати під такого. Он навіть Саті в сто разів краща за цього пухирчастого, і то я не міг подолати своє неприйняття її зовнішності.

 Ну та гаразд, треба швиденько змиватися звідси, а то ще за хуліганство почнуть тягати по курних кабінетах департаменту юстиції. Свідків бійки не було, а до камер спостереження тут, хвала небесам, ще не додумалися. Проте якщо мене застануть на місці погрому, почнуть ставити непотрібні запитання й марно витрачати мій час. Ну їх, краще піду я, а ось дивну пробірочку все ж таки прихоплю із собою — потім віддам Ані на експертизу.

 Покинувши будівлю ратуші, яка принесла мені багато нових вражень та інформації для роздумів, я неквапом поплентався в бік центрального парку. Як же вчасно Система підсобила, інакше я погано уявляю собі подальші дії. Мені здається, зарано я сунувся з'ясовувати стосунки з можновладцями, що стоять на самій верхівці ієрархії. Якби не моє завждишнє везіння, я б зараз обзавівся купою неприємностей.

 Хоча я й так упевнений на сто відсотків: щойно владнаються мої проблеми і попередження від Системи втратить актуальність, деякі радники обов'язково пригадають мені сьогоднішній день. Але то буде потім, а зараз вони в міру своїх можливостей зобов'язані мені допомагати. Хоча гадаю, особливої запопадливості я від них навряд чи дочекаюся. Значить, треба шановних радників трохи підштовхнути, і в цьому мені повинен допомогти мій старий знайомий, пошуками якого я і маю намір зараз зайнятися.

 Для початку я вирішив пошукати його в центральному парку — а де ще в повноцінний робочий день можуть товктися різного роду нероби та пройдисвіти? І як у воду дивився, тому що біля однієї з лавок натрапив на групу людей, яка складалася з доброї дюжини різновікових суб'єктів. Вони голосно обговорювали всілякі подвиги Великого Стрілка і шукали в кожному слові легенди якийсь прихований зміст, а в кожному новому діянні — таємний посил його вірним послідовникам. Не знаючи, як підступитися до цієї розбурханої групи фанатиків, я виокремив із натовпу невисоку миловидну дівчину з темним волоссям, підстриженим під каре. Вона була в бежевому светрі на три розміри більшому за неї і в довгій спідниці, яка під час ходьби добряче підмітала опале листя. Я тихенько підійшов до неї ззаду й, легенько посмикавши за рукав розтягнутого светра, зацікавлено запитав:

 — Дівчино, а що тут відбувається? Невже місто потрапило в біду?

 Та ривком обернулася, ніби чекаючи нападу, але, побачивши мене, раптом почервоніла, опустила очі й заходилася швиденько пальцями розпрямляти сплутане волосся, а заодно намагаючись надати своєму жахливому светру хоч якусь подобу нормальності. Привівши себе більш-менш до ладу, ще трохи посмикавши убитий часом светр, але так і не домігшись від нього хоч трішки пристойного вигляду, вона нарешті змирилася зі своїм тухлим образом і, піднявши на мене великі карі очі, заходилася віщати про велике: