Частина 3

 Увійшовши до зали засідань, я ніби перенісся в часи королів і монархів з їхнім нездоровим потягом до розкоші. Адже якщо взяти до уваги всі ці мармурові підлоги, ліпнину на карнизах і стелі з художнім розписом, непотрібні монументальні колони, що підтримують невідомо що, та величезні картини у золотих рамах із зображенням різномастих персонажів у дорогому одязі та з гордовитою поставою, мені здалося, що десяток людей різної статури та віку, які сидять за масивним різьбленим столом із дорогого дерева, теж намагаються захарастити приміщення всіляким дорогущим мотлохом, що кричить про статусність і коштовність.

 Якщо бути точним, то їх було дев'ятеро: шестеро чоловіків і три жінки. Мадам Суддя саме височіла над усіма і щось зачитувала з аркуша, який лежав перед нею. Моя поява перервала її палку промову, і всі присутні в приміщенні з подивом вирячилися в мій бік.

 — Привіт трудівникам язика і сідалищного нерва! Що, працюєте чи народне добро дерибаните? Ну гаразд, гаразд, не буду відволікати вас від важливих справ, мені б тільки з мадам Суддею пошепотітися.

 — Ти як сюди потрапив, хлопче? Невже щось з охороною зробив? — гучним голосом запитав міцний статний чоловік із густою сивою чуприною та пронизливим орлиним поглядом — напевно, сам головний радник.

 — Та ні, он як стояли, так і стоять, пильнують, так би мовити.

 — Старшино! Негайно сюди! — загорлав якийсь чоловік невисокого зросту, але доволі презентабельної зовнішності — широкоплечий, червонопикий, нахабний. — Усіх під трибунал відправлю! Вони в мене все життя, що залишилося, вулиці мести будуть та трупи інфікованих під стінами підбирати, а не в почесній варті стіни підпирати!

 — Дайте варті спокій, Ґонзо! У тому, що цей безцеремонний молодик так легко потрапив до нас на засідання, мало їхньої вини. Я сама була свідком, як він за хвилину своїми улесливими промовами обробляє людину, після чого та починає цілком йому співчувати, — втрутилася мадам Суддя.

 — Ага, ще скажіть, що я шахрайським шляхом виманюю пенсії у стареньких. Ти куди дівчинку поділа, стара відьмо?

 Радники всі як один зойкнули, почувши мої останні слова. А червонопикий знову підскочив і хотів був загорлати, але я його випередив:

 — А ви, шановний раднику, як я зрозумів, за сумісництвом є начальником департаменту юстиції. Якщо так, то хотів би поцікавитися: як ідуть справи з приводу фіктивних копів зі справжніми поліційними посвідченнями?

 — А тобі що до справ департаменту?

 — Ґонзо, це він... той самий... — не вдаючись у подробиці, сповістила червонопикого мадам Суддя.

 — Так це — Стрілок! Хм, доволі елегантний і симпатичний молодик, а мені казали про якогось волоцюгу у рваних штанях, — промуркотіла одна з присутніх, смагляволиця, доволі приваблива жінка, зовні чимось схожа на Сама́й, тільки віком злегка за сорок.

 — Те саме можу з усією впевненістю сказати й про вас... — злегка пригнувши голову, я віддав ввічливий уклін.

 — Мадам Жозефіна. Поза діяльністю радника я очолюю департамент медицини та зцілення.

 — Єдиний департамент, до якого в мене практично немає жодних зауважень, як і до вашої зовнішності, мадам, — знову кивнув я.

 — Ні, ну який же він лапочка! — вигукнула жінка, весело засміявшись. — Але якщо все ж таки якісь запитання і з'являться, то мій кабінет за першим поворотом і прямо. Сповістіть секретарку, і я прийму вас позачергово.

 — Та ти б просто зараз розсунула перед ним ноги, шльондро, — буркнув Ґонзо, втупившись у стіл.

 — Не тобі розповідати, як мені чинити, тупий солдафоне, — процідила та, не припиняючи мило усміхатися.

 — А можна у вас попросити автограф? Це для мого сина... — поки панове радники пересварювалися, до мене тихенько підкрався низенький, субтильний молодий чоловік із ріденьким рудим волоссям і метушливими очима й почав пхати під руку фото з моїм же зображенням.

 — Так, час припиняти цей балаган! — гучним голосом зупинив усі розмови та метушню серед присутніх сивогривий чоловік, якого я визначив як голову ради. — Тебе це також стосується, Карле! Ти на засіданні ради чи на ярмарку? Займи, будь ласка, своє місце.

 Рудий, не чекаючи, поки я чиркну автограф для його сина, тут же шмигнув на своє місце.

 — Це завжди відбувається, коли він де-небудь з'являється. Повністю порушується порядок речей, перетворюючись на хаос, — незворушно прокоментувала мадам Суддя, невизначено махнувши рукою.

 — Слухай, бро, я розумію: ти здійснив кілька гучних подвигів, наш системний брат тобою захоплюється, а місцеві так взагалі обожнюють. От і насолоджуйся життям і не лізь, куди тебе не просять, — тихим, але чітким голосом раптово заговорив хлопець, який досі байдуже дивився на все довкола. Він був у яскраво-квітчастому костюмі та смішних лакованих штиблетах, але мав дуже зловісний погляд — аж мороз по шкірі. — Ти мимохідь потрапив на хвилю і досі якимось дивом тримаєшся на ній, але так буде не завжди. Одного дня ти можеш упасти, і твоє падіння буде довгим і болючим. Так що давай чухай звідси, повипендрювався перед панами радниками — і досить. Можеш навіть записати сьогоднішній випадок у свій блокнотик у графу гучних справ.

 — Слухай, Снуппі, а що це за шмаття на тобі? На який клас система таке видає?

 — Як ти мене назвав, засранцю? — зашипів квітчастий.

 — Так, я думаю, що це переходить усі межі! — схопився зі свого місця головний радник і, обійшовши стіл, став між нами. — Менсоне, прийди до тями! Ми ж представники закону і порядку в цьому місті, тож не можемо дозволити собі виходити за рамки!

 Напевно, небезпечним хлопцем був цей Менсон, якщо навіть сам головний радник зірвався зі свого місця мов підстрелений, щоб не допустити якоїсь витівки з його боку. Ну що ж, іще один небезпечний ворог до мого списку. А той, неохоче послухавши свого старшого товариша, кинув у мій бік злісний погляд, не поспішаючи пішов на своє місце, а сівши, ще й ноги на стіл закинув.