Частина 5

 — Треба чекати майстрів, вони точно піднімуть це непорозуміння — я маю на увазі диван, — сказав я. — Тільки ось коли вони з'являться? Адже сьогодні, як-не-як, законний вихідний, люди могли й загуляти. А нам чекати теж не з руки. Мала, напевно, голодна і втомлена, зараз заб'ється в якусь нору — ніколи не дошукаємось. Мені б не хотілося, щоб вона ночувала на вулиці. Доведеться, Баффі, тобі потерпіти його ще деякий час, а там, як тільки звільниться, зв'яжешся з нами — під'їдемо, заберемо пружиноподібного.

 Але мерзенний Вася, почувши, що я все-таки збираюся йти без нього, влаштував такий галас, що його, напевно, було чутно навіть на вулиці.

 — Якщо він не заспокоїться, зараз хтось із сусідів точно викличе патруль, — вимовила Аня.

 — Так це ж добре, допоможуть диван підняти, — зрадів я.

 — А заодно потім напишуть рапорт, описавши всю ситуацію і навколишню обстановку в найдрібніших подробицях, який потім опиниться на столі у мадам Судді, і я отримаю другу догану.

 — Заперечуючи — пропонуй! Залишити це виюче чудовисько Баффі теж не варіант.

 — Я б могла напоїти його снодійним або, у крайньому разі, вколоти, — запропонувала цілителька.

 — А що? Як варіант! — підтримав я цю ідею.

 — Ну, а якщо сьогодні ніхто не прийде через вихідний, так і просидить до завтрашнього дня. Я можу розпиляти диван навпіл, є такий Навик, але треба, щоб Василь не ворушився, інакше втратить кінцівку.

 — А може, покличемо когось із друзів? — жалібно промовила Баффі, чи то переживаючи за диван, чи то за блаженного.

 — Поганий тон — кликати друзів у недільний день, щоб тягати стопудові меблі. І де тільки Саті його надибала, — пробурмотів я, тому що так у мене ніяких друзів і немає, он, хіба що Вася, та й того придавило диваном, кого кликати. — Рубай, Аню, цю хрінь до чортової матері, потім відшкодую Саті його вартість. Баффі, будь ласка, допоможи мне лягти на підлогу, буду заспокоювати цього невгамовного.

 Тільки-но я за допомогою дівчини розпластався на підлозі, тільки почав заспокоювати волаючого бідолаху, як поруч щось завищало, немов увімкнувся деревообробний верстат. Частина дивана впала, позбавлена опори, як і шафа з одягом, що стояла навпроти, склавшись, ніби картковий будиночок, перед цим виплюнувши купу порізаного одягу.

 Після таких варварських дій нам нарешті вдалося перевернути половину розпиляного дивана набік і, повозившись деякий час, звільнити знеможеного чудила з чіпких кінцівок скручених пружин. Той зі сльозами радості на очах, не встаючи з колін, кинувся обіймати мою поранену ногу, як часто любить це робити П'яточка. Що ж вони всі причепилися до моєї стражденної кінцівки — як люди, так і кулі?

 Якось обтрусивши пил з його одягу й привівши до більш-менш прийнятного вигляду, ми попрямували до виходу, як знову застигли на місці, побачивши на порозі господиню помешкання, яка приголомшено дивилася на вчинений нами погром.

 — А що це ви зробили з моїм помешканням? — не своїм голосом пролепетала Саті.

 — Та ти не переживай, тут тільки підмести та пил протерти — і все стане як раніше, — заговорив я, намагаючись підбадьорити розгублену дівчину.

 — Добрий день! Я Василь! Допомога потрібна? — вставив і Вася свої п'ять копійок.

 — Яка допомога... та тут все заново перебудовувати треба! — заскиглила та, безпорадно впавши на ліжко.

Загалом, добрих пів години ми ще заспокоювали нещасну Саті, при цьому мені довелося урочисто заприсягтися та запевнити її, що оплачу весь ремонт і купівлю нових меблів замість зіпсованих. Аня, яка брала участь у погромі, також приєдналася до цієї обіцянки, заявивши, що поділимо суму навпіл. Тільки от якщо подумати, то моя провина — це лише дірка в стелі, все інше — її рук діло, як і Василя, який досі значиться в поліції, поки перебуваючи на лікарняному, але що поробиш? Як чоловікові, мне зовсім не личить розмінюватись на дрібниці і рахувати копійки, тому оплачу якось сам, зате потім Аньку розкручу на могорич, адже вона мені за своє нове звання так і не проставилася.

 Після наших обіцянок Саті стала потроху приходити до тями, та так швидко, що як тільки Аня з Баффі почали щось обговорювати, не звертаючи на нас уваги, тут же притиснулася до мене і прошепотіла, що пробачить мені частину боргу за ремонт, якщо я пообіцяю випробувати разом з нею новий куплений диван на міцність. Щоб хоч якось відчепитися, мені довелося прикинутися, ніби ступив на пошкоджену ногу, і, театрально скорчившись від болю, почати стогнати. Аня миттєво підлетіла до мене і, підхопивши під руку, голосно попрощавшись з усіма, потягнула на вихід. Я теж з жалюгідним виглядом помахав дівчатам рукою, шкутильгаючи за своєю капітаншею, при цьому встигнувши кивнути Василю, щоб рухався за нами.

 На сходовому майданчику ми зіткнулися з трьома міцними чоловіками з місцевих у робочому спецодязі — це, мабуть, була викликана нами ремонтна бригада. Ну все, ночувати сьогодні Саті із вставленими дверима, тим більше від майстрів не тхнуло алкоголем, значить, впораються швидко і якісно.

 Спустившись вниз, ми повільно рушили в бік припаркованого двоколісного візка. З нами поруч радісно крокував задоволений Василь, піднявши голову вгору й чомусь щасливо посміхаючись хмарам, що пропливали в небі. Посміхався, поки не зачепився носком черевика за камінь, що виступав на бруківці, і не полетів головою вниз у бік бордюру, при цьому добре обдерши коліна. Аня, голосно вилаявшись, стукаючи підборами по камінню, кинулася піднімати недотепу, який похмуро почав щось вичитувати дорожньому покриттю. От же ж, одна П'яточка пропала, з'явилася інша. Я, стоячи посеред дороги, поглянув на хмари і теж чомусь посміхнувся.

 Коли дійшли до екіпажу, мені в голову закралася запізніла думка:

 — Слухай, Ань, а як ми втрьох поїдемо у двомісному тарантасі? Я із зрозумілих причин не можу посадити тебе собі на коліна, і не дозволю сідати Василю. У твого агрегату випадково багажного відділення немає?