Частина 4

 — Зовсім не смішно. Але давай слухай далі. Загалом, в опікунській раді я дізналася, що якусь неповнолітню П'яточку оформили до дитячого притулку № 2, куди відразу ж і попрямувала. Там підтвердили, що три дні тому до них дійсно надійшла дівчинка з таким ім'ям — німа, з початковою стадією дистрофії, хоча на момент прийняття досить доглянута і добре одягнена. Попросила привести її, щоб поспілкуватися і переконатися, що дитина перебуває в прийнятних умовах. Але господиня притулку заявила, що на цю мить не може показати дівчинку через те, що вона зникла, про що та негайно сповістила опікунську раду.

 — Вона що, втекла? — підхопився я так різко, що в нозі знову щось стрельнуло, але, зціпивши зуби та не дозволивши крику болю вирватися назовні, знову впав на подушку.

 — Обшукали всю будівлю притулку плюс господарські приміщення, але ніде не змогли її знайти. Я побувала й у тебе вдома, і навіть лазила на ту занедбану будівлю з павуками. Її ніде немає.

 — Вона ховається, не хоче показуватися на очі. Мені терміново треба додому, і, якщо знадобиться, знову пройтися руїнами, де вона жила. Баффі, як скоро я можу встати?

 — Ще хоча б годину. Піна сама скоро відпаде, це означатиме, що ти можеш вставати на ноги, але довго ходити не зможеш — процес відновлення триватиме тиждень, не менше.

 — У мене є особистий двоколісний візок, якщо треба — підвезу, куди скажеш, — нагадала Аня.

 — Чому вона втекла з притулку? Її ображали?

 — Господиня так прямо й не відповіла, але, судячи з усього, — так. Тому що наступні два дні дівчинка провела в лазареті. Якого ступеня тяжкості побої вона отримала, мені теж повноцінної відповіді не дали, але, якщо треба, я зможу отримати від них точні і вичерпні відомості.

 — Треба, Аню, треба. Інакше питатиму я, і це нікому не сподобається. А куди поділася Самая? Чому про неї нічого не чую? Ти щось приховуєш від мене!

 — Нічого не приховую і не збираюся. Просто всьому свій час. А щодо Самаї, то це друга погана новина. Її заарештували.

 — А ось зараз не зрозумів?..

 — Якийсь крамар Сугур Лапау, законний чоловік, як я розумію, звинуватив її у крадіжці значної суми грошей із сейфа. Написав заяву на власну дружину в департамент поліції, паралельно подавши скаргу в муніципальну раду, а також ініціював процес розлучення, де виявив бажання стати особистим опікуном для восьмирічної Самі з огляду на те, що її мати останнім часом вела аморальний спосіб життя, втікши з дому і співмешкаючи з молодим коханцем — тобто з тобою.

 — Так Самая що, у в'язниці?

 — Поки в камері попереднього ув'язнення. Але завтра має відбутися суд, а там, з огляду на повний перелік доказів та показань свідків, довгого засідання не передбачається. Розгляд буде коротким, а вирок — однозначним. І потім її відразу із залу суду переведуть на постійне місце відбування покарання, до міської в'язниці.

 — Усе один до одного. Ні, завтра точно треба йти й душити за горло пані суддю.

 — Ти що, теж хочеш до в'язниці? — занепокоїлася Аня.

 — Не бійся, у мене, здається, вимальовується план.

 — Ти краще нічого не плануй. Самаю ти ніяк не витягнеш із в'язниці — там все за законом, не підкопаєшся. Хіба що спробуєш викрасти, чого я б тобі не радила. Там купа високорівневих пасток і захисний периметр із семи рівнів, та й охорона 150+, а начальник в'язниці і його заступники — взагалі двохсоті, як би це двозначно не звучало.

 — Рідна, ну ти мене зовсім за дурня тримаєш, думаючи, що я зібрався штурмувати міську в'язницю. До речі, а тих підставних копів, що в мене стріляли, знайшли?

 — Це виявилися переодягнені люди з банди Одноокого, ми їх зловили, і вони у всьому зізналися.

 — У чому зізналися?

 — У тому, що Одноокий завжди тримав їхню групу в статусі поліцейських, поблизу, так би мовити — в резерві, на випадок непередбачених обставин. І вірчі грамоти від муніципалітету з міською печаткою теж він діставав, але з ким із ради їхній ватажок контактував, негідникам невідомо. А щоб допитати радників, мого статусу поки не вистачає, цим будуть займатися інші люди.

 — Якщо, звичайно, справу не спустять на гальмах.

 — Повір, не спустять. За тебе заступилися практично всі глави топкланів, та й решта теж. А більшість радників лютує і прагне провести серед них службове розслідування, аби у найкоротші строки відшукати «щура» і покарати за всією суворістю закону. А це — смертна кара. І тобі б по-хорошому відсидітися та перечекати, поки винних не притягнуть до відповідальності. Вони ж напевно захочуть з тобою поквитатися. Але ж поки ти не знайдеш своїх дівчат, ти все одно не заспокоїшся.

 — Думаєш, якби ти зникла або опинилася за ґратами, то я сидів би склавши руки?

 — Хотілося б вірити, що перевернув би весь світ у пошуках мене.

 — Перевернув, і ще б гарненько струснув. Ну гаразд, піна начебто відійшла, гайда збиратися. Спочатку їдемо до мене, якщо малої там немає — валимо на занедбану фабрику, не знаю, що там раніше було.

 — Багатоцільова фабрика, де виробляли практично всі предмети домашнього та державного вжитку — від квіткових горщиків до меблів та одягу.

 — А чого ж закинули таке хороше виробництво?

 — Не знаю, напевно, через епідемію. Знаю тільки, що в той час практично все виробництво перенесли в гори, що примикають до частини південної стіни, — Аня знизала плечима, встаючи з ліжка.

 — А, так ось звідки беруться зброя і боєприпаси, ну і, звичайно, всілякий військовий та цивільний ширвжиток.

 — Ну так, дещо каравани купців з інших міст привозять, а ще частину товарів доставляють на бронепоїзді.

 — На чому?!

 — Ти не помилився: на величезному бронепоїзді, обшитому сталевими плитами, заговореному рунами й магічними заклинаннями. З великою кількістю збройових веж і кулеметних «гнізд». Він курсує між багатьма містами, а у нас зупиняється на залізничному вокзалі, що розташований в кінці східної частини плантацій, — пояснила дівчина.