Частина 3

 Баффі зайшлася від сміху, при цьому випадково впершись у мою прооперовану ногу. Я закричав від болю і кинув у неї подушкою. Вона від несподіванки схопила її і машинально жбурнула в мене. А Василь, подумавши, що це ми так дуріємо, вирішив взяти безпосередню участь у забаві й, схопивши купу подушок з дивана, на якому ночувала Баффі, почав по черзі кидати ними то в мене, то в дівчину. Щоб уникнути можливих пошкоджень моєї кінцівки від дурних кидків, я взяв і вистрілив з Магнума в стелю. Баффі скрикнула, закрила вуха і присіла, а Василь від переляку, як рибка, пірнув під диван, злякано визираючи звідти й перебуваючи в повній розгубленості, з чого це раптом почалася стрілянина.

 Я хотів було відкласти зброю вбік, відновивши тишу і порядок, але раптовий потужний удар у вхідні двері змусив передумати і націлити ствол у той бік. Другого удару досить таки солідні дверцята не витримали і, видавши гучний тріск та дзенькнувши залізяками збитого замка, широко розчинилися, гулко вдарилися об стіну, постояли секунду і впали на підлогу, знову гучно гупнувши так, що Баффі скрикнула і знову присіла.

 Крізь клуби диму в кімнату увірвалася капітан Анна зі своїм куцим револьвером, жваво рухаючи ним вправо — вліво, вицілюючи можливого супротивника. Все б нічого, і рішучий пильний погляд, і суворо стиснуті пухкі губки — ну прямо ідеальний образ непримиренного борця зі злочинністю, якби не коротенька літня сукня і легкі босоніжки на високих підборах.

 — Якщо я буду запрошувати тебе в гості, то треба запам'ятати й передати іншим, щоб двері залишали навмисно відчиненими, так би мовити — від гріха подалі, — зауважив я, відкашлюючись і марно розганяючи куряву руками.

 — Мені здалося... та ні, я чула, напевно, як хтось у цій кімнаті вистрілив. Тому й почала діяти, так би мовити, згідно з інструкцією...

 — От Саті зрадіє, коли побачить, у що ми перетворили її хату. Хоча, дивлячись, яка вона педантка і чистюля, то може навіть нічого й не помітить, — додав я, легенько обтрушуючись і поглядаюси скоса на грізну красуню, що стояла переді мною.

 — Зважаючи на зброю у твоїй руці й дірку в стелі, логічно припустити, що стріляв ти. Можна поцікавитися, з якого приводу?

 — Нудно стало.

 — А що це у тебе на обличчі, дозволь поцікавитися? — її личко раптом знову стало суворим і безжальним. Напевно, помітила помаду, залишену напередодні безрозсудною Саті.

 — Пил, напевно, як і скрізь після твоєї урочистої появи, але так я без дзеркала не бачу. А що там? Сподіваюся, док із «Світлих» не якийсь шахрай чи самозванець, і нічого зайвого туди не пришив.

 — Я просто відмовляюся розуміти, як можна, перебуваючи при смерті, знову опинитися зі слідами помади на обличчі. Ти що, зі смертю примудрився поцілуватися?

 — Анька, у мене на сьогоднішній випадок є повноцінне алібі: я був без свідомості, і що там творили з моєю безпорадною тушкою, абсолютно не в курсі. Може, навіть і ґвалтували, що тепер доведеш. До речі, маєш гарний вигляд, наші ніжки лідирують серед загального розмаїття.

 — А тобі б тільки на чужі ноги витріщатися, — грізно пирхнула дівчина у відповідь, але по її личку було видно, що комплімент зайшов. — Баффі, що там Айболіт прогнозує, і хто це його обцілував так? Я маю на увазі не дока, а цього баламута.

 — Досить образливі ваші слова, Анно-«капітанівно», я тут, бачите, захоплююся вами, а ви у відповідь мене нижче плінтуса. Сексизмом відгонить, — висловився я на свій захист, при цьому намагаючись дотягнутися до її ніжки.

 — Через дві години може вставати, але ходити поки що буде важко — стегнову кістку довелося нарощувати практично заново. А щодо помади... так це Саті, напевно, заходила додому... — Баффі стояла перед мініатюрною капітаншею, як школярка, що накоїла лиха, та як на духу все розповіла і всіх здала.

 — Ну звичайно ж, як я могла забути про цю стурбовану німфоманку! Сподіваюся, у тебе з нею нічого не було? Чи було? — вона знову підозріло поглянула в мій бік.

 — Ні, ні, нічого такого, мене Вася врятував! — замахав я руками.

— Вася?..

 Я тільки вказав пальцем під сусідній диван, з-під якого витріщалися два величезні ока її колишнього колеги, вкрай очманілі від вибитих дверей, що злетіли з завіс.

 — А чому він туди забрався? — здивовано запитала дівчина, злегка пригнувшись і тим ще більше оголюючи свої красиві стегна.

 — Він злякався тебе, я й сам думав до нього пірнути, та ось немічний став, якого кожен може образити, — з сумними нотками в голосі вимовив я, дивлячись на неї телячими очима.

 — Бідненький мій, і як тільки ти примудряєшся виживати в цьому жорстокому і непередбачуваному світі, де кожен так і норовить тебе, слабкого і беззахисного, образити та штовхнути дошкульніше. Тільки одні профурсетки та шльондри до тебе прихильні, та лишень чекають слушної нагоди аби залишити свої відбитки на твоїй нахабній фізіономії, — примовляючи це, Аня присіла біля мене і, діставши з сумочки хустинку, почала витирати сліди помади з моєї «нахабної фізіономії».

 Я подумав, що вона прямо скаже: нахабна пика або морда, але, мабуть, вирішила поберегти мої почуття і завуалювала своє обурення в більш прийнятне словосполучення. Хоча якщо подивитися з боку, як вона дбайливо витирає мою «фізіономію», то абсолютно очевидно, що «мадемуазель» теж прихильна до моєї особи. І що? Після цього її так само називати шльондрою?.. Але вголос я такого не сказав, бо бачив, як вилетіли багатокілограмові залізні двері, вибиті двома ударами. Хоча й дурневі ясно, що вона ляпнула так із ревнощів, але при цьому мимоволі образивши Баффі, яка теж небайдужа до мене і, почувши з вуст своєї подруги такі неприємні слова, навіть почервоніла — мабуть, взявши до серця, але проковтнувши образу, щоб не погіршувати ситуацію. Швидше за все, «королева» Анна з висоти своєї краси та статусності може іноді «пройтись» по подружках з нижчим соціальним статусом, навіть сама того не помічаючи. Нічого, і її ми можемо «приземлити».