Частина 2

 Прокинувся я ще вдосвіта від того, що у мене шалено свербіла права нога. Хвала небесам, руки вже працювали як треба, тому, злегка підвівшись, щоб, чого доброго, не потягнути поранену кінцівку, я стягнув із ноги простирадло, оголивши досить-таки неприємний розріз, і почав обережно чухати місце навколо рани. У мене навіть щелепу звело від задоволення — чухав би й чухав!

 Моє заняття перервав скрип старого дивана, розташованого в іншому кінці кімнати, де з-під ковдри виринула напівсонна, з розпатланим волоссям постать Баффі в нічному халатику, який, на моє велике задоволення, від незграбного руху повністю розкрився, оголивши приголомшливо офігенні груди. Дівчина, спросоння не зрозумівши, в якому вигляді постала перед моїми безсоромними очима, посміхнулася і дружньо помахала рукою. Ну а я, перебуваючи в напівлежачому положенні, помахав у відповідь, а потім, стиснувши руку в кулак, відстовбурчив великий палець на знак схвалення, хтиво посміхнувшись їй. Вона, почавши щось підозрювати, опустила очі й, раптово скрикнувши, знову зарилася під ковдру, де взялася гарячково зав'язувати віроломний халатик.

 — Та не переживай, у тебе там усе гаразд! — спробував я заспокоїти почервонілу дівчину.

 — Я бачу! — із сарказмом відгукнулася вона.

 Настала моя черга опустити очі й тут-таки одним ривком накинути на себе простирадло.

 — Будемо вважати — квити! — зауважив я, знову вкладаючись на подушку.

 — Як нога? — поцікавилася вона, переступаючи через Василя, який спав біля мене, немов вірний пес.

 — Страшенно свербить! Якщо не дуже зайнята і палаєш величезним бажанням, почухай, будь ласка, навколо ранки, інакше я з'їду глузду, і ти опинишся в компанії двох Василів, — заскиглив я, благально дивлячись на дівчину.

 — Взагалі-то так робити не рекомендується, але знаючи з власного досвіду, як це буває, так уже й бути, почухаю. Але тільки ненадовго, бо скоро повинен Айболіт підійти, щоб залатати тобі рану, — змилостивилася Баффі й почала обережно чухати мою ногу, практично з точністю вгадуючи ті місця, де свербіло найбільше, доводячи мене майже до екстазу.

 — Ні, Баффі, я тебе нікому не віддам, моя будеш навіки! І якщо хтось тільки спробує на тебе зазіхнути — не зносити йому голови! — стогнав я, заплющивши від задоволення очі й погладжуючи дівчину по спині.

 — То, може, одружишся зі мною? — зауважила вона.

 — Ні, одружуватися, напевно, не буду. Бо якщо судити з того пійла, яким ти мене напувала ввечері, життя моє буде недовгим і зовсім не радісним.

 — Це був протеїновий коктейль із комплексом вітамінів і додаванням деяких лікарських препаратів для допоміжної регенерації! — засміялася вона і прилягла поруч, тісно притиснувшись і поклавши руку мені на груди. — І якщо чесно, то ти правий: як господиня я не дуже — ні готувати не вмію, прибирати теж не люблю, а вже нечупара, гірша за Саті. До речі, чи це не її сліди у тебе на обличчі? Я якось увечері була втомлена, навіть не звернула уваги.

 — А кого ж іще? Вона, рідна. Вчора з'явилася в плащі до підлоги, під яким виявилася в одній лише спідній білизні, і давай мене, немічного, схиляти до гріха!

 — Очманіти! І що? Домоглася свого? — Баффі навіть підвелася наді мною, так їй стало цікаво, чим справа закінчилася.

 — Ні, Вася врятував. Як завжди, з'явився, коли його ніхто не чекав, і зруйнував усі її підступні плани.

 — З глузду з'їхати, у тебе ні дня без пригод! До речі, про пригоди... Після нашого останнього данжу ми стали власниками певної кількості золотих монет і купи шмоту, що випав із бандюганів, які я вдало заховала від копів. Учора Чібі продала останню річ, ми виділили твою чесну частку й розділили гроші — на кожного вийшло по тисячі чотириста золотих...

 — Охрініти! Що ж це за бандити нам попалися такі заможні? Звідки у них стільки?

 — Насправді готівкових монет у них виявилося не так уже й багато, просто кожен був одягнений як мінімум у три легендарні речі. Ось із їхнього продажу й вийшла така значна сума. І ось ще що… — не договоривши, вона раптом підхопилася і побігла в бік свого дивана. Щось там намацавши, миттєво сховала це за спину і знову повернулася до мене. — Ми тут із дівчатами порадилися і вирішили на знак подяки за те, що ти всіх нас врятував, піднести тобі ось його…

 І вона простягнула мені новенький, ніби щойно з конвеєра, «Глок-17», про який я мріяв, ще перебуваючи на Землі. Тремтячою від хвилювання рукою, обережно, ніби боячись упустити або ще якось пошкодити зброю, я взяв пістолет із рук дівчини, і тут-таки з'явилося сповіщення від Системи:

 [СИСТЕМА] «Glock-17» — Зброя, одноручна. Клас — Стрілок. Легендарна. Масштабована. Незнищенна.

 Додаткове посилення (1) — наздоганяє ціль у радіусі трьох метрів (куля, підлітаючи до цілі, якщо та встигає відхилитися або відскочити вбік, так само змінить траєкторію і полетить за нею на відстань до трьох метрів по колу).

 Додаткове посилення (2) — кожна десята куля, що влучила в корпус або кінцівку, починає самостійно, розриваючи внутрішні органи, просуватися до головного мозку, щоб здетонувати там.

 Основні бонуси:

+15 очок до Спритності

+12 очок до Захисту

+47 очок до Атаки (сумарно за трьома показниками)

 Ну що сказати... Друге посилення — то таке, для початку, звісно, хороше і потрібне вміння, але моя кінцева мета — влучати куди мені треба з першого ж пострілу. А ось потрійний приріст до Атаки — це просто шикарно! Але в усьому цьому є один величезний мінус: фактично я можу використовувати тільки один пістолет. Ні, я, звісно, спробую пошмалити одночасно з двох рук, але десь чув чи прочитав у загальному чаті, що нічого з цього не вийде, поки на певному рівні не відкрию Навик: «Стрільба з двох рук». Гаразд, потім щось вирішимо. Поки що нехай полежить у рюкзаку-інвентарі, бо пасивний бонус на моєму «Магнумі» — «кожна друга куля є системною» — я нізащо не проміняю.