Частина 1

                     Клас: Стрілок — стихійник, Ім'я — Еех. Рівень — 40
АТАКА — 37,4 (+12 зброя)
СИЛА — 41
СПРИТНІСТЬ — 90 (+15 взуття, +11 зброя)
ВИТРИВАЛІСТЬ — 31
ЗАХИСТ — 30 (+17 зброя)
ІНТЕЛЕКТ — 10
ЗДОРОВ'Я (ЖИТТЯ) — 480/500
Швидкість — 20,4% (+30 зброя)
Дальність — 52,4% (+14 зброя)
Влучність — 5,4%
Вільних доступних балів: 0

УМІННЯ:

 «Темпус станс» (Зупинка часу) — 1-й рівень. Можливість повністю зупинити час на 4 секунди. Міфічне, масштабоване. Час перезаряджання — 22 години.

 «Стелс» — 1-й рівень. При застосуванні приховує вашу присутність від усіх видів спостереження на 10 секунд. Також збільшує вашу швидкість пересування до 10 км/год. Легендарне, масштабоване. Час перезаряджання — 100 секунд.

НАВИКИ:

 «ЧУдан» — 6-й рівень. Силовий удар ногою по корпусу. Епічний, масштабований. Час перезаряджання — 40 хвилин.

 «Поклик тиші» — 6-й рівень. При використанні з 60%-ю ймовірністю знімає маскувальний покрив із противника, що застосовує Навики «Стелс» чи «Інвіз». На високих рівнях здатний збити каст заклинань. Час перезаряджання — 4 хвилини.

 «Трейсер» — 2-й рівень. Пасивний.

 «Розумна куля» — 1-й рівень. Пасивний. З’являється 5%-ва ймовірність, що випущена куля зміститься слідом за противником, який намагається її уникнути, на відстані до десяти сантиметрів в усі боки. Епічний, масштабований.

 «Вороток» — 1-й рівень. Пасивний. При отриманні шкоди з 5%-вою ймовірністю повертає заподіяні збитки (як фізичні, так і ментальні) особі, що завдала удару. Легендарний, масштабований. Час перезаряджання — необмежений.

 ЗІРКА СТИХІЙ (активна, спеціально для каменів стихій):

Камінь Вогню — 4-й рівень (активний).

Камінь Повітря — 2-й рівень (активний).

 Ай, добре! Треба тільки влучність підтягнути та Інтелект про всяк випадок. Ну нічого, було б здоров'я... І судячи з піднятих балів життя, я впевнено йду на поправку, що не може не радувати.

 Добре то добре, але ось тільки гризе всередині неприємний черв'ячок: чому біля мене немає ні Сама́й, ні малечі? Чи, може, дівчина, побачивши таке брудне лайно на стінах, просто не хоче дітей сюди приводити? Ні, треба терміново зв'язатися з Анею. Сказано — зроблено.

 «Анько, привіт! А вгадай, у що я зараз одягнений?» — скинув я повідомлення.

 «Хм, хтось, здається, швидко йде на поправку, — миттєво блимнула відповідь від неї. — Я знаю, у що ти одягнений, вірніше — не одягнений, тому що сама допомагала тебе роздягати, всього закривавленого і практично напівмертвого».

 «Усе завдяки твоїм славетним поліцейським».

 «Там не все так однозначно. Я не повинна тобі цього казати, тому що ця інформація засекречена, але оскільки ти постраждав і ледь не загинув, то, думаю, маєш повне право знати: у тій патрульній групі п'ятеро бійців були не з нашого відомства. Перед виходом на патрулювання вони прийшли до чергового і пред'явили папір, де йшлося про те, що їхня група приєднується до основної як підкріплення за вказівкою муніципальної ради».

 «Охрініти, які пристрасті по мені, бідолашному! Але їх хоч спіймали?»

 «Поки що ні, встигли втекти. Бо наші після їхньої раптової стрілянини по тобі злякалися і, почавши щось підозрювати, терміново запросили підмогу, але поки ті під'їхали... Ми відразу ж звернулися до муніципальної ради за поясненнями, проте там категорично заперечують, що видавали подібне розпорядження».

 «Ясно, що нічого не ясно. Слухай, хотів тебе запитати: ти часом не забігала до мене додому? Що там і як взагалі? Адже я повинен був у вівторок з'явитися в наглядову раду для оформлення опікунства, але, як бачиш, знову виявився „зайнятий“. Сподіваюся, опікуни зрозуміли моє становище і не забрали малу?»

 «Знаєш, ти поки відпочивай, — після тривалої паузи відповіла Аня. — А завтра, коли тебе док зашиє і ти зможеш самостійно ходити, я приїду, і ми детально поговоримо про це».

«Аню, по-моєму, ти ухиляєшся від відповіді. Її що — забрали?! Якого біса... Я знищую банду, яка ґвалтувала і вбивала дівчат, місцевих і системних, і займалася ще невідомо чим! За це мене ледь не вбили якісь недополіцейські за вказівкою міської ради, а паскудна мадам Суддя відбирає у мене П'яточку, тому що я не з'явився, бачите ж бо, в її кляту опікунську, мать її, раду?! Блін, от чому я не можу встати, де та Баффі!..» — лютував я у внутрішньому чаті.

 «Стрілку, милий, коханий! Будь ласка, не намагайся вставати, почекай до завтра, — благально відповіла вона. — Я приїду, і ми все вирішемо. Тобі потрібно перетерпіти всього одну ніч. Якщо я хоч трохи тобі дорога — нічого сьогодні не роби! Ми все залагодимо і все виправимо, тільки трохи зачекай!»

 «Гаразд, гаразд, усе одно не можу встати — вони мене чимось напхали або обкололи. Але дивись, Анько, з тобою чи без, але якщо я зможу завтра підвестися, я переверну це місто догори дриґом, і ніхто мене не зупинить!»

 «Я обов'язково прийду. Я з тобою».

 Мені жах як кортіло підскочити з ліжка і кинутися в ніч на пошуки малої, перелопативши при цьому всі дитячі притулки, що є в місті. Але Баффі з лікарем або передбачили мої можливі дії й підстрахувалися, ввівши в мене якусь хрінь, після якої вільно рухати я міг тільки головою, або у них за протоколом знерухомлення «важких» пацієнтів є обов'язковим. Ну й добре, не буду поки даремно метушитися і псувати собі нерви. Одну добу якось перетерплю, та й П'яточка вже не та, що була на початку — думаю, зуміє якийсь час постояти за себе. Ну, а там і я підтягнуся, та й Сама́й, сподіваюся, буде її щодня відвідувати.

 Поки перебував у цих похмурих роздумах, почувся тихий шурхіт ключа у дверному замку, потім подвійне клацання, і двері тихенько відчинилися. Дивлюся: в кімнату помаленьку, практично навшпиньки, заходить Саті з яскравим макіяжем на своєму не дуже привабливому обличчі, та до того ж повністю закутана в довгий полотняний плащ із відкинутим капюшоном. Вона, напевно, думала, що я сплю, тому, побачивши моє обличчя з відкритими очима, звернене до неї, від несподіванки завмерла і дещо знітилася, не знаючи, що робити і про що говорити.