Посмертя. Посмертний рівень. Книга друга.

                                                                          Розділ перший

Мене розбудило безперебійне дзенькання від Системи, значить я все ще живий, і судячи з того, що не відчуваю ні болю, а ні інших будь-яких фізичних незручностей, як мінімум при здоровому глузді. Але тут в голову закралася підступна думка: а раптом нічого поганого не відчуваю через наркоз, або ще гірше – паралізований! Та ну на! Спершу, терміново перевірити свій стан і переконатися, що все нормально, потім вже почитаю, чим там, Система порадує.

Відкриваю очі, переді мною рожева стеля з наклеєними зірочками з фольги. Якого біса вона рожева, як мінімум повинна бути синя, ну а якщо вже зовсім по-правильному, то чорна. Ну та фіг з ним, зараз я хочу побачити свою праву руку. Ніби відчуваю, ворушу пальцями, підіймаю вгору на рівень очей. Бачу! Рідненька, ціла і неушкоджена, яке щастя!.. Тепер другу – теж, слава небесам, все в порядку. Далі ноги. Але як тільки захотів поворухнути правою ногою, перед обличчям відразу замиготіли червоні спалахи від Системи:

(СИСТЕМА) Критичні пошкодження правої кінцівки. Через зовнішній вплив, частина стегнової кістки, повністю роздроблена. При даному пошкодженні, внутрішня регенерація неможлива. Потрібне втручання ззовні. Також у вашій правій кінцівці присутні два сторонні предмети. Щоб уникнути абсцесу, їх слід видалити найближчим часом. Рівень життя 465/500.

Коротше, мені потрібне термінове хірургічне втручання, бо я можу залишитися одноногим, і який тоді з мене стрілець – стрибунчик. А я ж недавно тільки висловив Самай’, що в наш час може трапитися будь-що. І ось воно «будь-що» - на каркав. До речі, про недавнє... скільки я проспав ну або перебував у непритомності з тієї пам'ятної ночі? Глянув на внутрішньосистемний календар і офігів! Сьогодні, ранок п'ятниці! Я цілих три дні лежу невідомо де, з роздробленою ногою на межі гангрени і ніхто нічого не робить. Невже всіх вбили, я один залишився? А де ж Баффі, невже поліцейські і її застрелили? Треба терміново з нею зв'язатися.

«Баффі! Алло! Ти жива, відгукнися?»

«Привіт! Ти прокинувся? Дуже добре! Не думай поки вставати або повертатися, я вже на підході. Скоро буду».

Добре, коли добре. Раз жива-здорова, то щось і з моєю бідною ногою замутить, бо шкода буде, якщо відріжуть. Як я без неї рідної. Хоча, може у системних вже є якісь пристосування для заміни пошкоджених кінцівок. Буду ввечері відстібати і кидати нею в П'яточку, якщо знову сяде ср - - ти зі своїм горщиком прямо перед моїм носом. Або якщо не захоче спати, то пригрожу, що вночі прискаче і надає їй копняків по нахабній, худій дупі... Стоп! Я ж повинен був у вівторок зранку бути в опікунській раді для оформлення опікунства, інакше малу заберуть. А сьогодні вже п'ятниця! О – йо-йой! Де ж Баффі?

Я перевернувся в ліжку, не знаючи, що робити, і куди бігти, а головне - на чому! І тут в нозі знову як стрельне! Я ледь знову не втратив свідомість. Лежав і важко приходив до тями, ні, з такою фігнею не набігаєшся. Треба терміново зв'язатися з Анею, вона точно щось знає, ну або швидше за всіх зможе дізнатися. Але в цей час почувся скрип відчинених дверей і голоси, один з яких належав моїй сусідці, а інший чоловічий, незнайомий.

- Привіт, привіт! - в полі зору з'явилося обличчя Баффі, трохи схудле і з синцями під очима. - Як себе почуваєш, нога не болить?

- Тільки якщо ворушити, тому і лежу як труп, боюся навіть подушку поправити. - поскаржився я. - Ти, до речі, про моїх нічого не чула... що, де? І взагалі, де я перебуваю?

- У Саті вдома, ти був у такому жахливому стані, що якби ми відвезли тебе в якесь інше місце, все могло б закінчитися дуже сумно для тебе. А ще, якби не Айболіт із «Світлих» - найталановитіший хірург, яких я коли-небудь зустрічала, це він витягав із твого тіла всі кулі, а я тільки допомагала...

- Дозволь самому представитися, Айболіт 35. Тридцять п'ять це за кількістю прожитих років на Землі, де успішно помер в авіакатастрофі. - до мене нахилився досить молодий для свого віку чорнявий чоловік з усміхненими очима. - Хочу зауважити, ви напрочуд живучий молодий чоловік. Отримати добрий десяток куль, половину з яких у життєво важливі органи і при цьому вижити, хоч і з нашою допомогою - це, треба вміти.

– Баффі, ти що, до мене ветеринара привела? Ну я так-то не в претензії, аби тільки допоміг, головне, Айболіт, коли будеш ногу зашивати, стібки роби дрібні, щоб шрам не дуже… Я, звичайно, знаю, що шрами прикрашають чоловіків, але якось не дуже претендую на ту «красу».

Чоловік голосно і заливисто засміявся, нікого не соромлячись, ніби у себе вдома перебував.

- Взагалі-то я хірург за фахом і покликанням, закінчив Гарвардський медичний університет з відзнакою, маю за плечима дванадцять років безперервної практики і кілька сотень, проведених особисто мною, операцій з успішним результатом. А ось з ім'ям не пощастило. Імена всіх знаменитих лікарів виявилися зайняті і навіть в цифровому еквіваленті дубльовані до пари тисяч. Тільки Айболіт підійшов, хоч якось збігшись з числом прожитих мною років.

- Ну прямо як у мене, теж від прізвиська не в захваті. Вибач, звичайно, за ветеринара, і дякую за все інше, тільки ось що з моєю ногою буде далі? Система підказала, що кістка вщент розбита. – тут я згадав, що ще не перевіряв ліву ногу, і вирішив поворухнути нею, а там, на щастя, все виявилося в порядку, тому продовжив. - Будеш титанові спиці вставляти чи відріжеш? До речі, нічого, що я на ти?

- Та заради Бога, після того, що ти зробив для наших дівчат, хоч горщиком назви, тільки в піч не став. А за ногу не переживай, зараз витягнемо кулі і будемо зрощувати кістку - процес довгий і енерговитратний, але сподіваюся Баффі мені допоможе, і до вечора ми впораємося. Потім день піде на повне відновлення кісткової тканини при відкритій рані і, якщо все нормально пройде, післязавтра зашиваємо і регенеруй собі на здоров'я.