Роздiл 2

Джейкоб узяв ще води в долоні і добре промив очі. Він повернувся у бік джерела якогось шуму й обімлів від побаченого. Перед його очима лягла немислима картина, в радіусі кількох кілометрів виднілися бетонні стіни величезної висоти, метрів під тридцять. Обернувшись Джейкоб побачив, що величезних розмiрiв територiю оточено цим високим “парканом”. Вдалині виднілися невеликі споруди та намети. Подекуди можна було спостерігати за роботою екскаваторів, що риють землю. По центру виднілася будівля вище за iншi, метрів шість-сім у висоту. Більшість території бачилася, як суцільна рівнина.

"Куди я, чорт забирай, потрапив?", — подумав про себе Джейкоб.

Де ж він знаходиться? Не згадавши де поблизу їх з Мелоді будинку може бути подібне місце, він вирішив насамперед вибратися за межі стін, а вже потім вирішувати що робити. Тільки вийшовши звідси, він зможе зрозуміти, де знаходиться і куди йому рухатися далі. Може, хтось із робітників у наметах зможе йому підказати, де тут вихід?

Вставши на ноги, Джейкоб відчув себе цілком бадьоро, що здалося йому дивним. Обмацавши місця, куди його били, він не відчув ніякого болю. Стан у нього був такий, ніби він гарненько виспався і вже встиг розім'ятися. Він знову оглянув свої руки. На перший погляд могло здатися, що це не плями, а просто бруд. Тільки цей бруд не змивався. Джейкоб змусив себе подумати про щось інше.

“Дiдько, та я себе не відчував таким бадьорим уже дуже давно! Ніби знову повернувся у свої юні роки. Напевно, адреналін у голову так сильно вдарив, що зараз мені так добре фізично”.

Пройшовши метрів п'ятдесят, Джейкоб помiтив, що на огородженій території невідомого йому місця повним повно котлованів. Величезні ями були всюди, сотні дір у землі різних розмірів. Підійшовши ближче і зазирнувши в одну з них, Джейкоб помітив легке фіолетове мерехтіння на дні.

“Цікаво, що це таке? Ніколи раніше подібного не бачив”

Джейкоб пройшов ще метрів п'ятсот, обійшовши з півдюжини таких котлованів. Він майже наблизився до місця, де повинні були, як йому здавалося, розташовуватися робітники, як раптом його гукнув невідомий голос, що долинав десь праворуч.

— Гей, ти з якої бригади?

— Чого? — не зрозумів Джейкоб.

— З якої ти бригади? Тобі тут бути заборонено, роботи ведуться в іншій зоні, — сказав незнайомець, який підходив дедалі ближче, він уже був метрів за тридцять.

— Послухайте, це здасться дивним, але я не знаю, як потрапив сюди, якби ви показали мені де вихід, то я… — Джейкоб нарешті розгледів, що людина, що підійшла ще ближче, була одягнена в темно-синю форму і тримала в руках автомат, який вже був спрямований на нього.

— Підніми руки так, щоб я їх бачив! Стій де стоїш! — сказав незнайомець і однією рукою дістав рацію. — Це тридцять шостий, виявлено порушника! Повторюю, виявлено порушника… Підтверджую затримання… Зрозумiв! Висуваюсь.

Джейкоб, що підняв руки вгору, боявся ворухнутися. Що це, в бiса, за місце?

— Це все помилка, я нічого поганого не задумував, мені потрібно якнайшвидше вибратися звідси. Моя донька, вона…

— Стули пельку! — Чоловік з автоматом штовхнув Джейкоба вперед і пішов слідом тримаючись метра на три позаду, направивши зброю на затриманого, — Ворушись давай! Йди, кому сказав!

— Ви не розумієте, я навіть не знаю де я!

— Ага, звісно, ​​не знає він. Думаєш ти перший, кого надіслали наші конкуренти рознюхати тут все і вкрасти зразки?

— Зразки? Які ще зразки?

— Досить дурня з себе лепити! Не марнуй час, розкажеш усе начальнику охорони, — сказав незнайомець і штовхнув Джейкоба, щоб той поквапився.

Вони пройшли так хвилин п'ятнадцять, пройшовши не один десяток котлованів. Більшість із них на дні випромінювали мерехтіння так само, як і ті, що Джейкоб вже бачив на самому початку. Деякі котловани відрізнялися, вони випромінювали яскраве фіолетове світло, набагато сильнiше за iнших. Джейкоб зауважив, що біля кожної з таких ям стояв укопаний знак із написом "А+".

Нарешті вони майже підійшли до однієї з кількох одноповерхових споруд. Як здогадувався Джейкоб, тут і перебував зараз начальник охорони, з яким по рацiї розмовляв незнайомець з автоматом.

До них назустріч йшла людина в оточенні чотирьох охоронців. Здоровий чоловік з грубими рисами обличчя, років сорока, у темно-зеленій формі. Він був під два метри на зріст, руки та шия були забиті татуюваннями. Виглядав так загрозливо, що було незрозуміло, хто кого охороняє.

— Що, невже ще одного відправили? Гадюки клятi, ніяк не заспокояться, — посміхнувшись, начальник охорони оцінювально оглянув Джейкоба з ніг до голови, — Ти чого такий брудний? Дві доби від нас у ямі ховався? Ми твого друга ще позавчора спіймали.

— Якого друга? Ви мене з кимось плутаєте! Я гадки не маю де зараз перебуваю!

— Третя категорія, так?

— Що?

— Є три категорії порушників, яких ми ловимо: перші обіцяють усіх тут перебити, другі починають благати їх пощадити, а треті розповідають казки, ніби потрапили сюди помилково. Сюди й помилково. Зараз помру! — розреготавшись, закiнчив перераховувати начальник охорони.

— Містере Стоун, везти його в камеру?

— Так, валяй, Біллі! Їжі й води не давай, поки я з ним не поговорю, - начальник охорони Стоун підійшов до Джейкоба впритул і додав, — катувати я тебе і так буду в будь-якому разі. Просто тому що мені це подобається. Але ось тобі вибір авансом, поки ми ще не почали ... Або ти працюватимеш тут на тих, кого так сильно ненавидиш, або помреш у муках.

Джейкоб, що був на сантиметрів п'ятнадцять нижче Стоуна і менше в мускулатурі в два рази, підняв голову і подивився в очі цієї людини. Від одного погляду Стоуна по шкірі Джейкоба пробігли мурашки.

— Вiдведи його, — махнувши рукою, сказав Стоун.

Чоловік на ім'я Біллі повів Джейкоба у бік однієї з ям. Підійшовши ближче, Джейкоб помітив, що тут земля здавалася звичайною. Зате на дні в бруді було одразу кілька кліток. В одній сидів згорблений чоловік, у якого було сильно побите обличчя. Поза, в якій він знаходився підказувала, що під одягом теж живого місця майже не залишилося. Побачивши, як до нього спускають Джейкоба, чоловiк ніяк не відреагував. Поводився він на диво спокійно.