Розділ 1

— Вона точно зараз все зіпсує! Вона завжди так робить! — емоційно скрикнула Мелоді, тикаючи пальцем у телевізор.

— Ну ні, цього разу буде інакше, не може ж вона щоразу чинити так… так… і вона знову це зробила, — зареготавши, сказав Джейкоб, побачивши, що донька мала рацію.

— Я ж казала! От дурепа! — вдаривши себе по лобі і сміючись, нищівно підсумувала Мелоді.

— Стежте за словами, юна леді! — докірливо сказав Джейкоб, піднявши вказівний палець вгору. — Інакше ми цей серіал не дивитимося!

— Але тааатку, вона ж бісить, як можна бути такою дурною?

— Це дурна комедія, вона й мусить робити дурні вчинки, щоб було смішно, — пояснив доньці Джейкоб.

— Не знаю, у мене від таких вчинків тільки крiнж, — пересмикнувшись, сказала Мелоді.

— Що ще за крiнж?

— Це означає, що мені від цього ніяково, — пояснила Мелоді батькові.

— А одразу так сказати не можна було? — нерозумiючи запитав Джейкоб.

— У нас у школі так не кажуть. Потрібно йти в ногу з часом.

— Так, до речі про час, — Джейкоб глянув на годинник на стіні, — Твої ніжки зараз підуть у бік ліжка. Бачила котра година?

— Доообре! Невже не можна хоч серію подивитися? Мені вже дев'ять! — обурено спитала Мелоді.

— Непереконливо. Давай швидко! І зуби почисти! Я до тебе підійду за кілька хвилин, — сказав Джейкоб, почувши дзвінок телефону, — Хто це дзвонить у таку годину?

— Напевно, дядько Ліам! Можливо, вони хочуть зайти до нас завтра? — тікаючи у бік ванни, крикнула Мелоді.

— Сподіваюся, що так, — тихо мовив Джейкоб. Підійшовши до телефону, він узяв слухавку. — Ало, хто це?

— Містере Хейз, ви подумали про мою пропозицію?

Джейкоб у момент почав відчувати, як гнів наближається до нього.

— Я вам уже сказав багато разів, що цей будинок не продається, — відповів він, не підвищуючи голос, щоб Мелоді не почула, — ви мені минулого разу сказали, що то була остання пропозиція, то навіщо ви дзвоните знову.

— Я сподівався, що ви все-таки одумаєтесь. У вас останній шанс погодитися зробити все… легким шляхом.

— Ви мені погрожуєте? Слухайте уважно. Я не знаю, працюєте ви на Річарда Льюїса чи ні, та й мені начхати на це, якщо чесно. Я ніколи, чуєте? Ніколи не продам цей будинок. Можете дзвонити хоч щодня, моє рішення не зміниться.

— Як хочете, більше я вам не дзвонитиму.

— От і чудово. Радий, що ви нарешті мене… — слухавку повiсили, — От придурок.

Постоявши з хвилину і трохи заспокоївшись, Джейкоб попрямував у спальню до Мелоді, яка вже лягла в ліжко і чекала на тата.

— Ану, покажи.

Мелоді посміхнулася на весь рот, демонструючи щойно почищені білі зуби.

— Красуня, — схвально підморгнувши, сказав Джейкоб.

— То був дядько Ліам? — запитала Мелоді, з надією подивившись на батька.

— ... Так! Він сказав, що не знає, чи зможуть вони завтра заїхати. Але вони постараються, — побачивши засмучене обличчя доньки, поспішно додав Джейкоб. Я постараюся їх умовити, гаразд?

— Добре. Тiльки постарайся добряче!

— Обов'язково, — Джейкоб підійшов до Мелоді і поцілував її на ніч, розтріпавши руде волосся рукою, — ну давай, солодких снів тобі.

— А ти мені розкажеш? — благаюче подивилася на нього Мелоді.

— Знову? Ти ж сто разів чула цю історію, — сказав Джейкоб, стомлено подивившись на Мелоді, вiн демонстративно позіхнув.

— А я хочу сто перший! — не вгамовувалася донька.

— Нуууу… гаразд! Умовила, — усміхнувшись, він сів на край ліжка, — тільки потім одразу спати, гаразд?

— Обіцяю, чесно-чесно! — сказала Мелоді, зручніше вмостившись у своєму ліжечку.

Джейкоб зібрався з думками й почав. — Був теплий сонячний ранок, я тоді біг на перший урок і дуже спізнювався.

— Ти завжди спізнюєшся, — сміючись, сказала Мелоді.

— Хаха, отож. Біжу я щосили по коридору, і так сильно я розігнався, що не побачив дівчину, що виходила з-за повороту! Я в неї врізаюсь і в нас обох падають книжки та зошити з рук. Я нахиляюся підняти свої та її речi, а потім бачу, що в неї з пальця випало колечко. Лежить просто на підлозі. І що я роблю?

— Що? — Мелоді, округливши очі, з непідробною цікавістю слухала тата.

— Я хапаю його і піднявши очі, стою на одному коліні. Дивлюся на дівчину, а переді мною! Справжнісінька красуня! Я з першого погляду закохався, не повіриш! Яскраво руде волосся, прямо як у тебе! Кирпатий носик, як у тебе! Очі красиві, прямо як твої, — розповідав Джейкоб, поки Мелоді сміялася, — І ось стою я на коліні, приголомшений побаченим, а вона дивиться на мене майже також. Потім питає, “Ви що, пропонуєте руку i серце? Чи не зарано?” Я не розгубився і відповів, “Головне, що не надто пізно”!

— І виявилося, що це не її колечко! — перебила Джейкоба Мелоді, не витримавши.

— То ти розповідаєш чи я? Але твоя правда, кільце виявилося не її, хтось його загубив ще до цього. Вона мені це каже і тоді я вирішую його подарувати їй. Вона червоніє, я червонію, навіть стіни, і ті червоніють, — розповідав Джейкоб, поки дочка хихотіла, — І що вона сказала, знаєш?

— Що це вперше, коли хлопець із кільцем у руках стає перед нею на коліно. А ти відповів, що цього разу, коли ти встав перед нею так… цей раз не останній, — закінчила Джейкоба Мелоді, — Тату?

— Так, люба? — Джейкоб з розчуленням подивився на дочку.

— Я справді на неї схожа? — запитала Мелоді.

— Мені іноді навіть страшно, наскільки схожа, — із цими словами Джейкоб ще раз поцілував Мелоді в лобик, — ну все, спи давай, солодких снів тобі.

— І тобі солодких снів. Я люблю тебе, — сказала Мелоді, позіхнувши і заплющивши очі.

— І я тебе, пташко.

Вийшовши зі спальні доньки і тихо зачинивши двері за собой, Джейкоб попрямував у бік дивану. Сівши на нього та прихопивши з собою перед цим банку пива, він вирішив подивитися фантастику. На середині фільму, сам того не помітивши, він заснув.