Пролог

Кожен мріє про життя, яке буде йому до душі. У людському розумінні хороше життя може кардинально різнитися. Хтось прагне розкiшного життя, хтось визнання та популярності, а для когось родина завжди стоїть на першому місці. Джейкоб Хейз належав до останньої категорії.

З самого раннього віку він мріяв про звичайну сім'ю, але життя в дитбудинку не додавало зайвих ілюзій про те, як мине його дитинство. Якщо спочатку в дитячій душі ще теплилася надія про те, що одного прекрасного дня в дитбудинок нагрянуть новоспечені мама з татом, то після дванадцятого дня народження сподіватися він якось сам по собі перестав. Справа в тому, що маленьких дітей забирали зi значно більшим бажанням, а чим ближче дитина наближалася до підліткового віку, тим менше у неї було шансів зацікавити гостей дитячого будинку, які прийшли взяти собі дитину.

Минали роки, Джейкоб зміцнів, виріс у добре сформованого високого юнака. Трохи брутальний, блакитноокий брюнет вісімнадцяти років, у якого все життя попереду. Гарні оцінки дозволили йому отримати стипендію в місцевому престижному інститутi на архітектора. Там він знайшов своє перше кохання, яке в результаті стало любов'ю всього його життя. Пенелопа. Висока, хоч на пiв голови і нижче Джейкоба, рудоволоса, обличчя трохи у веснянках, яскраво зелені очі. Страшенно вродлива, цілеспрямована, розумна, весела. Джейкоб ніколи не розумів, чому вона, донька директора крупної компанії, звернула на нього увагу. Джейкоб, хоч і сам був гарний, але становище в суспільстві мав нульове. Можна сказати, що це було кохання з першого погляду. Добре, що на свого батька, Річарда Льюїса, Пенелопа була зовсім не схожа.

Компанія Льюїс Інкорпорейтед займалася дослідженнями в різних сферах і скупкою великої кількості нерухомості, забудовою цілих районів. На отримані гроші від торгівлі вони розширювали свій бізнес з кожним днем, давно вийшовши за межі міста. Створення експериментальних ліків для невиліковно-хворих було не дуже прибутковою справою, але смерть від раку дружини Річарда та мами Пенелопи, Гвен, була основною причиною такого заняття. Він створював різні фонди та всіляко сприяв активному просуванню експериментальних препаратів у процесі тестування та подальшого їх введення в експлуатацію.

Не дивлячись на таке щире прагнення до доброчесності, всерозумною та поблажливою цю людину було назвати важко. Батько і так був невисокої думки про вибір інституту доньки, а як тільки він дізнався про роман доньки з якимсь бідним сиротою, то одразу почав вставляти в їхні стосунки палиці в колеса. Він пробував усе: погрожував Джейкобу, намагався підкупити, пояснював, що для Пенелопи буде краще без нього, навіть практично сприяв виключенню Джейкоба з iнституту. У той момент Пенелопі пощастило дізнатися про це від дочки декана ще до самого вмключення. Джейкоб ніколи не розповідав їй про нападки батька. Йому здавалося, що рано чи пізно той відчепиться. Зрозуміє, що йому потрібна Пенелопа, а не гаманець її батька, але цього так і не сталося.

У результаті Пенелопа розірвала будь-які зв'язки з Річардом і останній рік доучувалася, підробляючи офіціанткою, живучи на власний кошт. Джейкоб теж працював після навчання, квартиру вони арендували разом і абияк виживали.

Після випуску молода пара вирішила в першу чергу одружитися. Звичайно, батька Пенелопа на вінчання не покликала, було тільки близьке коло людей з подруг Пенелопи і єдиного друга Джейкоба по інституту, Ліама. Він і був шафером на весіллі, також вiн займався організацією вечірки пiсля вiнчання.

До речі про вечірку. Саме там Пенелопа, яка відмовлялася випити, все ж зізналася Джейкобу, що кілька днів тому отримала позитивний тест на вагітність. Вона трохи побоювалася реакції новоспеченого чоловіка, але Джейкоб був у нестямі від щастя, він прокричав "У нас буде дитина" на весь голос і натовп гостей захоплено закричав. Збулася мрія колись самотнього сироти, у нього з'явилася справжня родина.

Наступні дев'ять місяців були найщасливішими в житті Джейкоба, його взяли на престижну роботу, зарплати було достатньо для того, щоби взяти в кредит симпатичний будиночок, який вони з дружиною облаштовували на свій смак. Звичайно, вони залишили порожню кімнату для майбутньої дитини, чекаючи на довгоочікувану відповідь на запитання: хлопчик чи дівчинка.

Дівчинка.

Після того, як майбутні батьки дізналися, хто в них народиться, вони вклали весь свій ентузіазм та фантазію на створення кімнати справжньої маленької принцеси.

Місяця летіли один за одним, наближався момент пологів. За кілька днів до того, як Пенелопа мала лягти до лікарні на збереження, до них додому приїхав Річард. Він увесь час знав про вагітність дочки, але гординя не дозволяла йому зробити перший крок. А дозволив йому це зробити алкоголь. Геть п'яний, він дуже швидко зі спроб вибачитися перейшов на образи Джейкоба, а потім і Пенелопи. Насамкінець він навіть сказав, що її мати б у ній розчарувалася. Тоді Джейкоб не витримав і вдарив Річарда по обличчю, та так, що в того зламався ніс.

Річард пішов того вечора, чортихаючись і кидаючи різні погрози. Більше вони його не бачили. Ні в наступні дні біля свого будинку, ні під час пологів… ні під час похорон. Пенелопа померла того ж дня, коли її донька Мелоді з'явилася на світ. Пологи виявилися складними і бідна дівчина, серце не витримало того болю. Її кремували, оскільки Джейкоб знав, що вона цього хотіла б.

Його біль був нестерпним. Спочатку донька лише нагадувала овдовілому батькові про смерть коханої. Але пам'ять про неї не дозволяла відмовитись від дитини. Натомість вона допомогла йому полюбити Мелоді. З кожним роком вона все більше нагадувала матір. Те ж волосся, той же кирпатий носик, ті ж очі… тільки колір був не зелений, а блакитний… як у Джейкоба. Нагадувати Пенелопу Мелоді так і не перестала, але біль змінився теплим смутком. А потім, сам того не помітивши, Джейкоб заповнив порожнечу від втрати близької людини, знайшовши новий сенс життя в особі рудоволосої малютки, яка була така схожа на свою матір.