Глава 2

Йордана

Я прокинулась з новими проблемами. Чому вони вічно притягуються до мене?Як мені знайти хлопця за три дні? Ну добре,що хоч сьогодні вихідний,можна пошукати когось на заміну. Може хтось з близьких друзів допоможе мені?Я думаю мама приїде максимум на тиждень. Хтось може стати моїм фіктивним хлопцем на тиждень? Це звучить дивно.

З такими думками я лежала на ліжку та дивилась просто в стелю.Але отямившись я різко встала і взяла до рук телефон.

—Мдаа..Хлопців у моїй телефонній книжці небагато,але спробувати варто.

Я зупинилась на номері мого друга.Гудок йшов довго.

—Напевно він зайнятий—сказала я з відчаєм.

Ще гудок,а потім ще і я скинула трубку.Мені здавалось,що ніхто не погодиться на цю авантюру,але продовжувала всім дзвонити. Наступний був Устим—мій колега по роботі.

—Ало—сказав чоловічий голос на тому кінці дроту.

—Привіт,не буду тягнути,у мене до тебе є малесеньке прохання,дуже малесеньке.

—Ти мене уже заінтригувала,кажи.

—Ти ж знаєш,що моя мама живе в Італії?

—Продовжуй—відповів він.

—А через три дні вона приїде сюди.

—А чим я можу допомогти? Забрати її аеропорту? В тебе начебто є своя машина.

—Ні,ні я хочу щоб ти..—невпевнено сказала я.

—Що я?

—Послухай,справа в тому,що я сказала їй,що маю нареченого,але його в мене нема. Тому мені потрібен фіктивний наречений.

—А причому тут я?

—Ти можеш на три дні стати ним?—відповіла я.

Мої думки в цей момент гуляли по моїх мізках і я не знала що й сказати. А потім я дещо згадала і збагнула чому він мовчить.ВІН БУВ ОДРУЖЕНИЙ!ОДРУЖЕНИЙ!Це було таке безглуздя просити його про це коли він має дружину. Мої щоки загорілися від сорому. Я хотіла просто провалитись під землю.

—Вибач,я забула,що ти одружений—сказала я.

Він ще довго мовчав,тому я не витримала і кинула трубку. Це був провал. Як можна було так облажатись,Дано?

Я вже втратила надію,що взагалі когось знайду,бо майже всі у моїх контактах були одружені. А ті хто не одружені відмовили мені.

—Боже,за що мені це все? Коли це я так нагрішила,що ти вирішив нагородити мене таким?

У мене був один єдиний вихідний і я витратила його в пусте. А завтра мені знову на роботу. І коли я знайду того нареченого? 
Під вечер у мене виперпались всі сили і я вже не намагалась когось знайти.Я вирішила трішки розлабитись і не нервувати, тому ввімкнула фільм який не додивилась вчора.

Сьогодні я все ж потрапила зранку до своєї улюбленої кав‘ярні. Бо вчора мені це не дав зробити один придурок. Взявши латте та круасан з вишнею,я вирушила на роботу.

Алекс

—Алексе, ти маєш серйозно віднестися до цього—тихо сказав мені батько.

Ми летіли з Лондона уже як дві години,а тато все не припиняв говорити про проект,який він передав мені на виконання. Я був головним архітектором його компанії. За обіцянкою тата він відав би мені 50% своїх акцій, якщо я виконаю цей проект.Він хотів щоб я став шанованою та відповідальною людиною, бо все ще думав, що я той першокурсник, який ні про що не думає.

—Тату,я все розумію—відповів я.

—Ні,ти не розумієш. Цей проект дуже важливий як для мене,так і для тебе,але ти досі не можеш вникнути в курс діла. Ти цілими днями зациклений на чомусь іншому.Для тебе ця робота нічого не значить.

—Я ні на чому не зациклений. Але ти правий мені байдуже на цю роботу. У мене є справи важливіше.

—Алексе, якщо ти зараз не візьмешся за розум, то пізніше такого шансу не буде, запам’ятай це. Я готовий віддати тобі половину своїх акцій заради твого майбутнього. Але ти напевне поки що не усвідомлюєш наскільки це важливо—вже голосніше сказав батько.

—Можете будь ласка не кричати,пане—мовив чийсь голос позаду.

—Ми не кричимо—з презирством відповів тато подивившись на чоловіка заду.

—Ага

Останню поїздку ми проїхали мовчки. Я дочитував книгу,яку напередодні купив в аеропорті,а батько переглядав звіт роботи інших працівників фірми.

Дана

Приготувавши пасту з креветками, я насолоджувалась піснею Pray for me-The Weekend.

—І що ж мені робити з тим «нареченим»?—з відчаєм сказала Дана.

—Напевне все ж потрібно розповісти мамі правду і не мучитись з цим.

Вона була така рішуча,що швидко взяла телефон і набрала маму.

—Алло

—Привіт,сонце—тепло сказала вона в трубку.

—Привіт, ма мені потрібно тобі дещо сказати. Але пообіцяй,що не будеш сварити.

—Добре,добре, але зажди я перша дещо скажу. Ти ж знаєш,що я мала післязавтра приїхати?

—Так, 20 числа

—Я вирішила, що не потрібно затягувати з цим взяла квиток на сьогодні. 

—На сьогодні?? На котру годину?—спантеличего сказал я.

—Та ось уже приїхала в аеропорт,літак о першій годині,тому о третій чекай гостей.

—О третій? Мамо, чому ти швидше не сказала?

—Я хотіла зробити сюрприз

—Ти знаєш ще з дитинства,що я не люблю сюрпризів.Гаразд, звідки я маю тебе забрати?

—Я прилітаю в аеропорт «Жуляни», термінал F.

—Добре,я тебе заберу.

—Не потрібно,я доїду на таксі.

—Я думаю буде краще,якщо я приїду.

—Добре,все бувай,а то у мене вже посадка.

—Бувай.

Я незнала за що перше братись. І вже не настільки була впевнена,що розкажу правду. Але іншого виходу у мене не було. За три години я наврядчи знайду хлопця,який погодиться стати фіктивним нареченим

.

—Алло 

—Привіт,як справи?

—Та не дуже. Слухай, Андрі це терміново,тому слухай мене уважно.

—Що уже сталось у моєї дорогої подружки? Ну добре,розказуй—сказала вона.

—Я збрехала мамі,що у мене є наречений, не питай навіщо,потім уже в деталях розкажу. Тому мені потрібно знайти хлопця,який погодиться хоча б на тиждень стати ним.

—Заінтригувала ти мене,а від мене ти що хочеш? 
— У тебе багато друзів хлопців,знайди будь ласка когось, я тебе дуже прошу

—Так скажи правду,в чому проблема?