Глава 1

Мама ще довго мовчала в трубку,а я думала,що краще б відрізала собі язика.Навіщо я це сказала? Що мене змусило це зробити? Моє серце просто виривалось з грудей. Але я все ж таки отямилась і нерішуче сказала:

—Я…

—Справді?—радісний голос мами перебив мене.

—Мамо,послухай..

—Дано,я дуже рада за тебе!

І вкотре мама мене перебила.Але напевно це було до кращого, я й сама незнала,що говорити. Думки в моїй голові перемішувались з моїми емоціями.

—Добре,мене чекають,але ти обов‘язково маєш познайомити мене з ним. Все бувай,люба—швидко відповіла мама.

—Бувай.

Я відкинула телефон і продовжила дивитись фільм незважаючи на всі думки. Але дещо мені все ж не давало спокою.Знаючи мою маму,вона змусить мене познайомити мого так сказати віртуального хлопця з нею.З таким хаосом у голові я вимкнула фільм і спробувала заснути.

Сон мені пішов на користь. Зранку я була байдужою до цього.Зайшовши на кухню, я відкрила холодильник.Будуть тости з яйцем і беконом— подумки сказала я.

Ввімкнувши тостер я поклала туди 2 ломтики хліба. Поки хліб «запікався» в тостері, я посмажила яйця з беконом.

—Ммм..Неймовірний запах—сказала я вдихнувши.

Поснідавши я побігла збиратись на роботу.На вулиці було як на диво сонячно і здавалось тепло. Але глянувши в прогноз погоди на телефоні,я засумнівалась в теплоті.

Офісний чорно-білий дресс-код не змушував довго роздумувати над образом.

—Цей білий светр ідеально підходив цим чорним брюкам.

—І додамо сюди ще..—сказала я, заглянувши в шафу для верхнього одягу.

—Це пальто. А ні я думаю це краще підійде. Чи це?

—І що обрати?—сказала я приміряючи на собі все,що перерахувала.

Глянувши на годинник збагнула,що запізнююсь.

—Краще зупинимось на цьому—мовила я,перш ніж останній раз глянула на себе в дзеркалі.

Коли я вийшла на вулицю по моїй шкірі пробігли мурашки.Все ж таки потрібно було обрати третє пальто.

Я сіла в машину та завела її.Ця поїздка була б така,як і інші—нудна,але через одного дурня вона стала «незабутньою».

Я перелякалась коли якась чорна іномарка чуть не в’їхала в мене.

—Куди ти преш,курко?—сказав чоловік,коли відкрив вікно.

—Це я курка? Ти не бачиш куди ти їдеш? У тебе було червоне світло,придурок.Але ж ти напевно якийсь мажор або синочок якогось багатія,що собі таке дозволяєш.

—Послухай,не потрібно зразу все на мене скидати,у сварці обоє винні!

—Обоє? Це я винна через того,що якийсь ідіот незнаючи правил дорожнього руху виїхав на червоне світло і чуть не врізався в мене?—мовила я вийшов з машини.

Він також вийшов з машини.

—Добре,я згоден.Тільки давай без поліції. Мені зараз не потрібні лишні проблеми.Я зроблю все,що захочеш. Хочеш грошей?

—Покидьок. Нічого мені від тебе не потрібно—сказала я,сівши в машину.

Він ще досі стояв прямо перед моєю машиною.

—Ти довго будеш там стояти? Чи все ж таки відійдеш?Я запізнююсь

Він швидко підійшов до моєї машини і відчинив  передні двері.

—Що ти в біса робиш?

—Послухай,я знаю таких як ти,зараз же першим маршрутом поїдеш до поліції і накатаєш заяву. У тебе в машині напевно є відеореєстатор.

—Послухай,я не така як всі,тому будь ласка зачини двері і забери свою машину,щоб я могла проїхати.

—Маєш аркуш паперу?—спитав чоловік.

—Навіщо тобі?

—Дай,будь ласка—уже зі злість сказав він.

Я витягнула з бардачка листочок і дала йому.

—А ручка в наявності?

—Слухай,якщо ти хочеш запудрити мені мізки,то в тебе дуже погано виходить.

—Є ручка?

Я знову відчинила бардачок,витягнула ручку і дала йому.

—І що дальше?

—050..—пошепки сказав чоловік.

Я тихо сиділа і напружено дивилась на нього.

—Ось це мій номер,якщо захочеш подзвонити в поліцію,то спочатку подзвони сюди.

—Чому ти все ше думаєш,що я піду в поліцію?—відповіла я,поставивши аркуш в бардачок.

—Всі ви однакові.

—Тобто в тебе це не вперше. Ясно..

Він різко подивився на мене,а потім зачинив двері і попрямував до своєї машини.І тут я збагнула,що запізнююсь на роботу.Дев‘ята година... Чорт,мене босс вб‘є.

Я забігла до офісу і готова була вже натиснути  на кнопку виклику ліфту,як побачила оголошення:

                        «Ліфт не працює»

Чорт,чому мені сьогодні так везе?Я ще й  маю підніматись на 7 поверх пішки на підборах. Відчуваю мої ноги сьогодні скажуть мені «допобачення».

Я ледве піднялась на 7 поверх і тут майже доходячи до свого робочого столу,бачу знайоме лице і чую знайому фразу: «Дано,ще одне таке спізнення будеш звільнена». 
—Я розумію,просто в мене виникла складна ситуація.

—Яка? Котові їсти давала чи бабусю через дорогу переводила чи може ще щось інше видумаєш? У нас ж тут інтелектуали працюють! Давай,хочу почути твою історію.

Я подивилась на Камалію і в її погляді виднілась фраза «ну ти попала,подруго».

—Я потрапила у невеличку аварію—сказала я,пояснюючи жестом ситуацію.

—Я думав буде оригінальніше. Але добре,не будемо затягувати з цим, у нас багато роботи. А тебе,Дано, я попередив.

Босс обернувся та пішов до свого кабінету,а я сіла за стіл і почала працювати.

Все як завжди—нудний робочий день,який тягнеться дуже довго.

—Ти йдеш з нами обідати?—спиталась Камалія.

—Ні,я хочу швидше закінчити,щоб піти додому.

—Добре,тоді ми пішли.

Я швидко закінчила свою роботу і уже збиралась йти додому. Вийшовши з офісу я пішла на парковку та сіла в свою машину.

Приїхавши додому я прийняла душ,зробила ванні процедури і лягла спати,бо була дуже змучена.

Мій сон перебив гучний дзвінок. Це була мама.

—Привіт,не розбудила тебе?

—Та ні—сказала я,хоча голос у мене був сонний.

—Я так подумала і вирішила приїхати до тебе.

Що?Чому?Коли? Для чого? Ця новина мене збила з пантелику і все в голові перекрутилось.