Пролог

—Мамо,ну скільки можна? Ти ж знаєш,що я не хочу одружуватись!—обурено крикнула я в трубку.

—Дано,ти вже не та маленька дівчинка,яка гралась у ляльки Барбі,тобі на носі уже двадцять шість,ДВАДЦЯТЬ ШІСТЬ! І до того цей Ендріо не такий уже поганий—відповіла мама.

—Мені не подобаються італійці—з докором сказала я,закотивши очі.

Я розуміла,що двадцять шість це не мало,але для сім‘ї я ще не була готова. Усі ці крики,писки,не спати цілу ніч,тому що у твоєї дитини ріжуться зубки,а потім просинатись зранку,як бомж,який пережив апокаліпсис.

—Знаєш,що я тобі скажу?Якщо ти не приїдеш і не глянеш на нього,хоча б одним оком,ти мені більше не дочка—суворо мовила мама.

—Мамо,це вже маніпуляції,на які я не ведусь,я знаю,що ти ніколи не відмовишся від мене.Тому цьомки-бомки,я пішла,бо вже запізнююсь на роботу.Чао—відповіла Дана.

Моя мама жила в сонячній Італії,але мене ніколи не приваблювало це місце. Якщо чесно,навіть не бачила там перспектив,або ж це просто любов до свого краю. Ніколи не змогла б туди переїхати. Єдине,що мені там подобалось-це їхня надзвичайно смачна піца. Така соковита з салямі,сиром і кусочками оливок. Аж захотілось з‘їсти її зараз. Мама з батьком вже давно розлучились,а причиною цього стала я. Вони багато часу не могли знайти спільної думки в моєму вихованні,часто сварились і як зараз пам‘ятаю…

20 років тому

—Дмитре,нам потрібно вже думати про школу для Дани—сказала мати до батька.

—Я вже все вирішив,Тамаро—відповів тато.—Вона піде у 10 школу.

Мама з нерозумінням глянула на нього,а потім додала:

—Чому все у цій сім‘ї вирішуєш ти?Це наша спільна донька і дозволь приймати рішення разом. Я наприклад хотіла,щоб Дана пішла в іншу школу.

Здавалось,прості дрібнички,але згодом вони перетворювались на жахливі скандали.Мені було так боляче і неприємно,що я просто бігла до своєї кімнати і зачинялась там.На той час я думала,що це нормально,адже у всіх сім‘ях є непорозуміння,але не знала,що все закінчиться так плачевно…Мої батьки пробули в шлюбі 7 років.А я завжди хотіла,щоб вони були щасливими.

Наші дні

На вулиці було досить холодно,тому я одягнула чорну сукню,яка так підкреслювала мою фігуру і накинула коричневий тренч.Вийшовши з будинку,в якому орендувала квартиру вже 4 роки,я сіла в свою машину,яку мені подарували батьки на 18-ти річчя та попрямувала на роботу.Мій босс був нестерпним і навіть,якщо запізнювалась на декілька хвилин,він кричав,як навіжений на весь офіс. По типу: «Дано,ще раз таке повториться,будеш звільнена!». Навіть доходило до того,що він все ж таки звільнив мене,але потім знову взяв на роботу. «Бо як же витримає компанія без такого цінного працівника».

У мене залишалось 20 хвилин до початку робочого дня,тому я ще встигла заїхати у кав‘ярню і взяти свою улюблену каву. В холодний осінній ранок це якраз те,що потрібно.

Я підійшла до ліфту і натиснула кнопку виклику. Як на диво,він швидко приїхав і я увійшла всередину. Натиснувши на потрібний мені поверх,я злякалась від того,що хтось штовхнув мене-це була моя подруга Камалія,з якою ми разом працювали. Вона встигла забігти всередину,поки ліфт не зачинився.

—Привіт,ти сьогодні без запізнень,я шокована—сказала дівчина.

—Люблю шокувати людей—впевнено відповіла я.

—Еге ж…

—Ти що бігла марафон в 10 кілометрів? Чому така захекана?—з подивом сказала я.

—Та таксист довго шукав дорогу та ще й ці корки вічні,тому прийшлось бігти.

—Дивно,я думала наш хмарочос-офіс видно з будь-якого краю міста.Щастить тобі з таксистами,які не знають дорогу. Завжди на таких попадаєш—сказала я,подивившись на Камалію єхидною посмішкою.

Вона не встигла нічого відповісти,як двері ліфту відкрились на 7 поверсі. Ми вийшли з нього та  пішли в сторону своїх робочих місць.Я скинула з себе тренч і взялась за роботу. Цей день зовсім не відрізнявся від інших,такий же нудний та повний роботи.Я приповзла на своїх високих шпильках додому і просто впала на ліжко.Але макіяж змусив мене встати і змити його. Тепла ванна розслабила мене,я вирішила заварити собі какао і ввімкнути фільм.

Раптовий дзвінок телефону відволік мене від перегляду.

—Привіт,Дано—радісно сказала мама.

—Привіт,що поробляєш?

—У мене зараз в гостях симпатичний італієць,який тобі точно сподобається!—відповіла вона.

—Мамо,ти знов за своє?Якщо подзвонила мені тільки через це,тоді я відключаюсь,у мене зараз немає сил,щоб говорити про це.

—Дано,послухай мене.Я ж хочу кращого для тебе.

—А я не хочу цього!Дозволь мені обирати з ким бути,а з ким ні.І взагалі,у мене є хлопець!—неочікувано для себе сказала я.

Здається,мама була занадто захоплена моїм особистим життя. Інколи це був перебір,але я старалась не сказати лишнього. Цього разу щось пішло не за планом…