Розділ 2. Розсекречений Анонім

Наступного дня жахлива новина сколихнула весь медичний університет. Вісімнадцятирічного студента на ім'я Іван Голуб знайшли мертвим у лісосмузі під Києвом з трьома ножовими пораненнями. Поліція весь день допитувала його одногрупників і всіх, хто особливо тісно спілкувався з загиблим. Вікторії пощастило. Вона його не знала настільки добре, як її подруга Мілана, яка навчалася з ним в одній групі,  тому дівчину не тривожили, але Віка і без того не могла знайти собі місця. Дівчина відчувала зв'язок між загиблим і тим вбивством, яке вона бачила в лісі. Вона дуже хотіла розповісти все, що бачила, але подумки знову поверталася до анонімного листа з попередженням. Страх переміг, проте вона вирішила поділитися хоч з кимось, аби не збожеволіти від власних думок. 

Дівчина  обрала Платона, який по закінченні пар знову чекав Віку біля входу в головний корпус. Він пообіцяв, що допоможе їй визначити справжню адресу місцезнаходження таємного Аноніма по IP-адресі, але для цього йому потрібен її комп'ютер. 

Віка не знала, чи можна йому довіряти, проте іншого виходу не було. Молоді люди поїхали до неї додому аби їм ніхто не заважав і можна було спокійно поговорити без зайвих вух.

Її мама працювала медсестрою в лікарні і сьогодні була в нічну зміну, тому друзі могли розмовляти відверто. Віка розповіла Платону все, починаючи від вбивства, свідком якого стала випадково, і, закінчуючи попередженням від Аноніма. 

Платон уважно вислухав дівчину, яка аж зблідла від хвилюючої розповіді і погодився їй допомогти.

- Віко, я вирахую адресу, це не проблема, але ти ж розумієш, що без поліції не обійтися. Справа ризикована і тобі справді загрожує небезпека, - Платон впевнено вдаряв пальцями по клавіатурі не відриваючи  погляду від екрану ноутбука. Хлопець виглядав зосередженим, проте тривожних ноток в його голосі важко було не помітити.

Він хвилювався за Віку і щиро хотів допомогти цій дівчині.

- Я все розумію, - важко зітхнула вона, слідкуючи за швидкими рухами Платонивих пальців. Це було заворожуюче видовище, від якого дівчина не могла відірвати очей. - Для початку я б хотіла дізнатися, хто він, а лише тоді йти в поліцію. Знаю, що це ризиковано, але я розраховую на тебе, - поглянула на Платона благальним поглядом і той не зміг їй відмовити.

Минула приблизно година з того часу, як Платон засів за її комп'ютер. Результат не забарився. Дивним чином хлопець здобув точну адресу місцезнаходження пристрою, з якого було відправлено повідомлення і Вікторія вимагала поїхати туди просто зараз. 

- Ти розумієш, що твоя машина, можливо засвічена. Поїдемо до мене, я візьму в батька автомобіль і лише тоді перевіримо дану адресу.  Так буде безпечніше, - наголосив хлопець відмовляючи Віку від необдуманих кроків.

- Мабуть, ти правий, - все ж таки погодилась дівчина взуваючи  свої чорні кросівки. В чорному спортивному костюмі і такій же бейсболці вона відчувала себе справжньою шпигункою. - Дякую тобі. Не знаю, що б я робила, якби не ти.

****

Коли автомобіль Платона зупинився біля високої дев'ятиповерхівки дівчина голосно зітхнула. Тут більше сотні квартир і знайти ту, звідки писав їй Анонім просто неможливо.

- Це повний провал, - Віка не стримувала свого розчарування. Вони нікого не знайдуть. 

- Ей, вище ніс. Зараз все буде, - погладив її по плечі підбадьорюючи. - В мене є спеціальна програмка, дивись, - хлопець увімкнув телефон і на екрані загорівся червоний маячок. 

- Що це?

- Це - наш Анонім, - вказав пальцем на червону цятку в правому верхньому кутку. - А це - ми, - ледь помітна зелена точка внизу екрану. Віка ошелешено кліпнула запитально поглядаючи на хлопця, обличч якого сяяло від азарту.

- Я бачу, що ти хочеш запитати, але давай не зараз, - Платон заховав гаджет в кишеню штанів і звернувся до Віки. - Я піду сам, а ти будеш слідкувати за обстановкою під будинком. Заперечення не приймаються.

Віка не заперечувала.

Платона не було близько двадцяти хвилин проте дівчина не сумувала. Через десять хвилин після відходу Платона у двір заїхала чорна Ауді, з якої вийшов високий чоловік в чорних джинсах і довгому худі такого ж кольору, на голові якого був кап'юшон. Це міг бути звичайний збіг обставин, але не цього разу. Віка більше не вірила в збіги і лише при одному вигляді чоловіка її тіло почало по зрадницьки тремтіти. Від страху вона заховалася під сидіння і не побачила, в який під'їзд він зайшов. 

" А раптом, Платон десь засвітиться!" Дівчина злякалася, але нічого, крім як відправити смс вона не могла.

Через декілька хвилин хлопець вийшов з четвертого під'їзду і швидкими кроками наблизився до автомобіля. Серце Вікторії мало не вистрибувало з грудей, емоції перемішалися, адреналін зашкалював. Добре, що з Платоном було все гаразд.

Хлопець рвучко забрався за кермо, завів двигун і щодуху натиснув на педаль газу.

- Я прочитав твоє смс і заховався поверхом вище. Дякую, - відповів додаючи швидкості. Віка не могла зрозуміти чому він так розігнався і мовчки втиснулась в своє сидіння. 

До будинку Платона вони домчали за лічені хвилини і коли хлопець поставив авто в гараж, дівчина нарешті наважилась запитати:

- Ти щось дізнався?

Після короткої паузи Платон впевнено кивнув, але нічого не сказав.