Розділ 1. Випадковий свідок і перші листи.

Це була остання безтурботна літня ніч перед навчанням. Віка проводила її в компанії своїх одногрупників з медичного університету.  Молоді люди винайняли декілька будиночків біля лісного озера і насолоджувались останнім серпневим днем. Завтра знову почнуться пари, навчання, лекції з анатомії, яких найбільше не любила дівчина. Не те, щоб їй не подобався цей предмет, ні, вона завжди сумлінно ставилася до навчання, але цей викладач. М’яко кажучи – дивний він чоловік. Від одного його погляду, в дівчини спиною пробігали крижані мурахи. Він їй не подобався. Зовсім. Хоча пояснював, наче нормально і студенти його поважали. Звідки така неприязнь до чоловіка, дівчина не розуміла. А може, вона просто щось нафантазувала собі? Дівчата таке вміють!

- Віко, гайда селфитись! – гукнув чорнявий засмаглий хлопчина на ім’я Марк.

Він, Платон і Всеволод – навчалися в одній групі з Вікою. Марта і Мілана – були в паралельних, але так склалося, що саме вони стали її подругами.

Марк зробив декілька фото на фоні високого вогнища і додав басів на колонці. Вечір був в розпалі, шкода, що Віка була змушена повертатися додому. На дівчину чекав складний переїзд. Вони з мамою нарешті наважилися продати будинок в селі і купити невелику квартиру в місті. Сьогоднішній вечір дівчина проведе за пакуванням речей у коробки, які згодом повезе до Києва.  Добре, що вдалося хоч на декілька годин вирватись з тої рутини, щоб розвіятись з друзями. Наступна така вечірка буде не скоро.

- Так не чесно! – вигукнув Платон звертаючись до Віки. – Ти з Марком пів години селфилась. Я теж хочу фото на пам’ять, - обурено кинув хлопець обіймаючи дівчину за плечі.

Вікторія лише посміхалася. Їй було не шкода фото для друзів. Коли Платон закінчив фотографуватись, обвів дівчину прискіпливим поглядом і промовив:

- Не захоплюйся Марком, коли поруч є більш гідні варіанти, - ще й змовницьки підморгнув, явно натякаючи на себе. Дівчина все зрозуміла, але виду не подала.

Вони просто друзі і, ні до Марка, ні до Платона в дівчини не було романтичних почуттів. І цей поцілунок з Марком для Віки нічого не означав. Вони сьогодні все обговорили і вирішили не псувати дружніх стосунків.

Попрощавшись з веселою компанією дівчина рушила до автомобіля. Після смерті батька сіренька КІА перейшла до рук нової власниці, яка оберігала її, як власне дитя. Автівка служила віддано і майже не ламалася. Були, мов ті  подружки, але до сьогоднішнього вечора.

Подружка зрадила. Заглохла посеред лісу, навіть на доїжджаючи до траси.

«- Просто супер. Весела наближається нічка», - подумала дівчина навіть не підозрюючи наскільки вона права.

Віка вийшла з авто увімкнувши ліхтарик на телефоні. 

- Чорт! - залаялась дівчина відчуваючи, як колюча гілка впивається в її оголену ногу. - Чому я не одягнула штани?

Вона обійшла авто і відкрила кришку капота, наче щось розумілася в поломках, але дива не сталося. Нічого нового вона не побачила. Зітхнула і вже збиралася дзвонити Марку, аби той щось вигадав, чи викликав підмогу. Не встигла. Почула якесь шурхотіння і завмерла, вросла в землю. Дивні звуки доносились десь з глибини лісу викликаючи в дівчини холодний морозець.

Віка вимкнула ліхтарик, поглянула на автівку і мовчки похвалила себе за те, що лишила фари вимкнутими.  Так її ніхто не помітить. 

Крок за кроком вона наближалася до джерела шуму. Ніч видалася місячною, тому розгледіти силуети двох чоловіків було не важко. Вони сварилися. Один, той що був нижчим, наче виправдовувався, а інший, в капюшоні, схоже не дуже вірив в його слова.

Віка не розуміла, навіщо їй ці розбірки. Дорослі чоловіки, нехай розбираються самі. Як тільки вона подумала про це, високий чоловік різко замахнувся і вдарив свого суперника, від чого той скорчився і голосно застогнав. Кривдник виявився надто жорстоким і наніс ще два удари, які стали фатальними і бідолаха впав на землю…Віка закрила рот рукою, аби не закричати від побаченого жаху. Руки тремтіли, ноги не слухались, а зараз був саме той момент, щоб тікати. Але це ще було не все.

Вбивця повернув голову в напрямку дівчини і вона жахнулась ще більше. При місячному світлі важко було детально розгледіти його обличчя, але деякі риси до жаху в очах її насторожили. Щось знайоме, але часу на розглядання не було. Вона швидко заховалася за стовбур старої сосни, сподіваючись, що її не помітили. Коли дівчина визирнула – на місці вбивства нікого не було.

Як дісталася до машини вона пам’ятала слабо. Тіло досі тремтіло від страху, руки не слухались. Дівчина навіть забула, що автівка зламалась. Тремтячими пальцями повернула ключ запалювання і сталося диво – її подруга завелась. Мотор загарчав і дівчина різко натиснула на педаль газу.

Додому їхала, наче в тумані, час від часу зиркаючи в дзеркало заднього бачення. Хвоста не було, але це її не заспокоювало. Щойно, в неї на очах сталося вбивство, і як діяти далі вона просто не розуміла. Подумки картала себе, що кинула людину помирати. А раптом, він був живий? Вона навіть не спробувала його врятувати, бо сама злякалася до чортиків.

Речі пакувала на автоматі, повністю занурившись у свої думки. Добре, що вони переїжджають. Тепер дівчина була впевнена, що ці зміни до кращого.

- Віко, все гаразд?  Ти якась мовчазна, - відмітила мама зміну її настрою. З доми вона виїжджала усміхненою, а повернулась зовсім іншою. Зараз вона не впізнавала свою дочку.