Розділ 3.10 …

Шлях, пройдений людством крізь віки, обернувся поверненням у первісний хаос.

Нескінченні війни, голодомори й геноциди — ціна, яку людство сплатило за хибний вибір на роздоріжжі світів.

Від першого до останнього подиху людство шукало натхнення у Творцеві, вбачаючи сенс буття в Його благоволінні.

Та чи справді Йому це було потрібно?

Адже єдине істинне задоволення — саме життя.

Після остаточної корекції безмежний ланцюг розгорнувся крізь космічну далечінь, породжуючи незліченні форми життя.

Споглядання джерела та його метаморфоз — необхідна умова гармонійного розвитку майбутнього.

Нагромадження інформації не безмежне — або трансформація, або тлін.

Єдине джерело всього живого — справедливий суддя, що дарує свободу всім розумним істотам, які вийшли з-під Його пера.

Сон — тривалістю у вічність.
Сон — тривалістю в життя.
Сон — запорука контролю усім живим.

Хто невпинно крокує втрачає лише себе.

Пошук виходу штовхає на вчинки, що повертаються до тебе, мов голова Хрестителя на срібній таці.

Омивши руки, ти вже не здатен прийняти дар — бо гординя стала віссю твого падіння.

Він простягнув тобі блискавицю, а ти обрав крихти.

Навіть у безодні відчаю Творець не відвертається — Він завжди поруч.

Та поклонившись мертвій подобі — і зворотний ефект неминучий: замість любові залишаться холодні розрахунки.

Не рукотворні ікони, що оточили тебе, стежать за витонченим подихом твого світла.

Не втрать Його, замінивши на розбитий глек страждань.

Збери уламки покинутого сердечного склепу й вдихни в них нове життя — життя вічного стояння у променях всеосяжного рівнодення.

Поклади цей наріжний камінь в основу свого храму, аби плекати в долонях воду з гірської вершини — ту, що напуває тебе свіжим ранковим подихом і не дає розчинитись в холодній космічній ненависті.

Мистецтво всеосяжного миру — плід перемоги над власною гординею.

Віддай частину душі ворогу — і він роздере її без жалю.

Чи стане це твоєю остаточною смертю? Вирішувати — не йому.

Візьми стражденний стяг і йди полем, усіяним розтерзаними тілами.

Ступай по багнюці віків, оминаючи погляди лицарів — скалічених, четвертованих і страчених пострілом у скроню. Вони отримають свою винагороду.

Ти несеш стяг свободи — і ніщо не повинно відволікати тебе. 

Твоя місія — першочергова умова порятунку людства.

Піщинка за піщинкою спадає в пісковому годиннику.

Піщинка за піщинкою вибудовує конус незворотності.

Піщинка за піщинкою стоїть на сторожі правди в цій тотальній, нищівній війні проти прадавнього зла.

Зло пожирає все довкола, але йому не під силу поглинути те, що несе в собі суть усього живого — духовний атом.

Це — найміцніший коштовний камінь, що вистоїть навіть тоді, коли всесвіт розсиплеться на космічний пил.

Він — альфа й омега.
Він — вінець творіння.
Він — Людина.