Розділ 3.3 Арес

Тиждень промайнув швидко, не принісши жодних змін. Вікторія знову й знову прокручувала в голові кадр за кадром дивні події того дня.

Тривога звила тернове гніздо в її вразливому серці й не відпускала ні на мить. Чим довше вона несла цей тягар, тим глибше він вгризався в душу.

Завершивши всі заплановані справи, вона вийшла з кабінету. Спустилася сходами, пройшла біометричний контроль — і вже за хвилину залишила будівлю наукового центру.

Вона сіла в авто й задала маршрут додому. Припаркувавшись, узяла документи та попрямувала до вхідних дверей. Вони відчинилися автоматично, зреагувавши на її присутність.

 Розкидані по коридору кросівки свідчили, що Марко вдома. 

— Марку, привіт! — гукнула вона. — Сину, ти вдома?

Тиша.

Зазирнула в його кімнату — порожньо.

— Марку?

Раптом з боку ванної пролунав глухий звук. Вікторія підійшла ближче й постукала.

— Сину, ти тут?

— Та ну, мам, а де ще мені бути?

— Добре, вибач, просто запитала.

Невдовзі він вийшов, витираючи голову рушником.

— Що сталося? — невдоволено кинув він. — Невже не можна було трохи зачекати?

— Я просто хотіла поговорити.

— Ну, говори.

— Батько вдома?

— Ні, ще не приходив.

  — А Мілана?

  — Ні, я сам. Щось трапилося?

  — Лише прошу, не дратуйся…

  — Мамо, не тягни.

Вікторія глибоко зітхнула.

— Це стосується твого батька.

Марко закотив очі.

— О Боже... Знову цей живий мрець…

— Замовкни! — її голос став різким і надривним. — Не смій так говорити.

— Пробач… — пробурмотів він, відводячи погляд. — Просто… це вже остогидло.

— Він — жива людина, Марку. Я звільнила вас від цього тягаря, але ти міг би проявити хоч краплю поваги.

— Пробач… — цього разу щиро. Він підійшов і обійняв її.

— Сталося щось дивне, — зізналася Вікторія.

— Що саме?

— Нещодавно я отримала сповіщення: його показники різко змінилися. Я вивела зображення з його шолома — він занурювався в глибоку темряву. Попереду пробивалося світло. Спершу я не зрозуміла, що це, але коли він наблизився — то була світла, пульсуюча сфера. Вона поглинула його — і зображення згасло. Такого ще не було. Були різні сцени, але не це. Я миттю помчала до нього. Коли увійшла — все вже  було в нормі.

За якийсь час пульс знову різко підскочив, і на моніторі з’явилося зображення сутички між чоловіками. Постріли… І цей погляд…А потім — спалах. Голова одного з них засяяла, й він стрімко злетів, розчинившись у пітьмі. А потім крізь шум у динаміках чітко пролунало слово: “виклик”. Водночас батько рухав очима під повіками, судомно стискав губи, а пальці на руках час від часу здригалися.

— Дивно.
— Здавалося, він намагається вирватися з невидимих тенет, які вперто не відпускають його.

Марко напружився.
— Виклик? Ти впевнена?
— Так.

Його погляд, сповнений тривоги, зосередився на ній.
— Знаєш, що цікаво? Близько тижня тому в мережі почали активно просувати турнір під назвою «Виклик».
— Чому я нічого про це не чула?
— Він розрахований насамперед на користувачів метавсесвіту Ареса.
— Ти можеш знайти більше інформації?
— Звісно

Марко увійшов до своєї кімнати, кинув рушник і завалився у крісло.  Щойно він сів, перед ним у повний зріст виникла голограма вродливої дівчини.

— Привіт, Марку, — усміхнулася вона.

— Привіт, Міко. Знайди, будь ласка, інформацію про «Виклик».

Її зіниці на мить стали молочно-білими.

— Хвильку.

Очі знову набули природного вигляду, і вона заговорила:

«Виклик» — це поєдинок між непереможним Аресом та новачком під ніком «Стоїк». Бій відбудеться завтра о дев’ятій годині по полудні. Арес — авторитетний штучний інтелект з високорозвиненими бойовими алгоритмами, який не має рівних у його Метавсесвіті.

— А що відомо про цього… Стоїка?

— Інформація відсутня. Відомо лише, що він став позачерговим претендентом, що викликало неоднозначну реакцію та хвилю здивування серед користувачів. Його рейтинг — відсутній. 

— Де відбуватиметься трансляція? — уточнила Вікторія.

— На головному медіамайданчику Ареса. 

—  І яка вартість перегляду?

— Мінімальна ціна — тисяча юнітів.

— Марку, придбай, будь ласка?

— Звісно. Але навіщо тобі це?

— Мені треба це побачити.