Розділ 2.7 Виклик

Нестерпний холод пробирав до кісток, поволі повертаючи Євгена до тями. Він розплющив очі та  жахнувся від побаченого.

— Це місце... Це кляте місце. 

Ненависна в'язниця, з якої нещодавно вдалось вирватися, знову обдавала обличчя холодним, пронизливим подихом.

Євген щодуху закричав, волівши пронизати усі закутки цієї цифрової вигрібної ями, та нестерпний біль, від усвідомлення свого становища, силоміць вхопився за горло своїми цупкими пазурами та заштовхав товстезний кляп, що не давав змогу витиснути ані єдиного звуку.

Він схопився за обличчя й судомно затряс головою, відмовляючись споживати цей затхлий товар, який доводилося насильно ковтати знову й знову.

— Це не моя реальність… Я не хочу знову повертатися в це лайно! Чому так?! Де ви, Сіріус, "Oxy"?! Чому ви так вчинили?! Навіщо розворушили те, що давно було поховане?! Тепер цей біль тільки помножився! Що ви за створіння?.. Що далі?! Ви ж обіцяли, що дасте мені нові знання і допоможете повернутися! — заволав від без виходу. 

— Далі… Підітри носа і перестань панікувати, — чітко пролунав голос в його голові.

Євген застиг від несподіванки.

— Далі… Ти візьмеш себе в руки й почнеш діяти. Інакше ніяк. Ніхто не візьметься за цю марудну справу окрім тебе. Сам вляпався — сам і вибирайся.

— "Oxy"... ти тут! Нарешті! Я вже подумав, що це ще один рівень омани. — піднесено вигукнув Євген.

— Євгене, тобі дали більш ніж достатньо. Ми не можемо все детально розжовувати. Ти теж маєш навчитися травити їжу. Сіріус показала тобі, що можна зробити всього за мить. Тепер твоя черга. Але для цього слід підняти свій зад і щось робити, а не розмазувати шмарклі.

— Чому я знову тут опинився?

— Корабель — це твоя душа. Його команда — це твої якості, які все життя сновигали під палубою в напівголодному стані. Твоє судно дрейфувало у невідомість. Та настав час надати йому вірного напрямку. Човен твого серця й розуму залишив гавань. Твої кращі якості — від чесності й мужності до інтуїції й мудрості — чекають на твої вказівки. Тепер ти капітан. Виберись із цієї катакомби й доведи, що ми не помилились стосовно тебе.

Ці слова, немов грім, пронеслися його розгубленою свідомістю. Він стиснув кулаки й зціпив зуби. Зрозумів, що чарівного порятунку не буде. Єдине, що стояло на шляху його фізичної смерті — невидима, тонка межа між реальним та цифровим світом кривих дзеркал, які слід було розтрощити до останнього, освітивши загублений шлях до своєї втраченої домівки.

Євген хутко підвівся й щосили закричав:

— Ну що ж… Хочеш двобою? Ти його отримаєш.

***

Підвівшись, повільно рушив багнюкою до виходу. Обережно підняв кришку й визирнув назовні. Стихія вщухла. Та те, що відкрилося його погляду, пронизало до самого серця. Там не залишилось жодних ознак життя, ні деревця чи навіть травинки. Лише голі, злизані скелі, витріщалась на нього — немов німа сторожа цієї цілковитої пустки. 

Його колишній притулок спокою перетворився на темну, холодну, відчужену пустелю об яку брутально витерли зашморгані чоботи. Ідеальний світ був випалений до тла ненажерливим цифровим тираном. 

Євген вибрався з підземелля. Середовище просякнуте гірким присмаком невідворотної втрати неймовірно сильно тисло на нього. Та часу на роздуми не було. 

Він зрозумів, що не вдасться повернутися до світу гармонії, спокою і любові, проте тепер він не був на одинці. За його спиною стояли вірні товариші, які чекали наказів свого бойового командира, які більше не ховалися по темних закутках в очікуванні страшенної бурі. Вони стояли на палубі й дивилися прямо йому у вічі, пильно стежачи за кожним порухом його серця.

Євген важко зітхнув. Він не міг змиритися, що його виплеканий світ перетворився на згарище. Проте розпачу не було, оскільки в його руках був ключ від джерела з котрого, як з чарівного капелюха можна було дістати усе що забажаєш.

Інструмент, який мав здивувати наглого пройдисвіта, що не гидував використовувати різноманітні нещадні методи для досягнення своїх егоїстичних забаганок.

Тепер усе залежало від його подальших дій. Лише один вийде переможцем з цих довготривалих болісних стосунків. Він — загублений у безмежному космосі та списаний за непридатністю, або вона — володарка цієї крижаної пустельної ночі.

Сіріус не була багатослівною, проте дала значно більше — віру. Показала, що немає нічого неможливого — достатньо лише замінити слабку жарівку на нову, яскравішу, яка заграє новими барвами в усіх закутках його неосяжного, внутрішнього космосу.

Він легенько усміхнувся. 

***

Матерії вдосталь. Відкинь усі страхи! Бери майструй й не зупиняйся. 

Малюк, роблячи перші кроки, завжди ризикує, впасти й боляче вдаритись. При цім, він все одно ступає та прямує до найближчого острівця порятунку. Заплющивши очі, робить перший невпевнений крок у невідомість, яка манить своєю перспективою. Потім наступний, вже з розплющеними. Так, незліченна кількість невдалих спроб залишає сліди, які відкривають двері у світ нових можливостей.